Ring ring

Соціально-економічна структура країн, що розвиваються

Сьогодні у світі є три основних типи країн щодо системи господа-рювання. По-перше, це країни розвиненого ринкового господарства, в якому все більше зростає соціальна спрямованість; по-друге, країни ринкового господарства, що розвивається, де ще значне місце посіда-ють нетоварні відносини; по-третє, країни, що переходять від коман-дно-адміністративної системи до ринкових відносин, серед яких і Україна. Крім того, є країни з централізованою системою управління народним господарством.

До країн, що розвиваються, належать молоді політичне незалежні держави Азії, Африки та Латинської Америки, які досягли національної незалежності, державного суверенітету після другої світової війни, а також країни, які хоча і досягли державної незалежності раніше або відстояли її, проте в економічному та полі-тичному аспектах мають багато спільного з молодими країнами, що визволилися.

Сучасне розуміння поняття "країни, що розвиваються", на від-міну від традиційного, більш містке. Одним з головних критеріїв тут є рівень розвитку товарно-грошових відносин у цілому і ринкової економіки зокрема. Групу держав, що розвиваються, поповнюють країни з нерозвиненою ринковою економікою -  східноєвропейські. Країни, що розвиваються, в традиційному їх розумінні мають спільні економічні риси:

особливе місце у світовому господарстві.

В економіці багатьох країн переважають відстале сільське господарство, гіпертрофований розвиток експортного сектора, немає сформованого національного господарського комплексу;

соціально-економічна відсталість.

Головні елементи системи соціально-економічної структури країн, що розвиваються, - це, по-перше, підсистема неринкових відносин традиційних укладів (общинного, патріархального і продовольчої оренди землі у великих власників, де зайнята значна частина селянства, з характерною наявністю позаекономічного примусу); по-друге, підсистема початкових ринкових відносин традиційних укладів (традиційних купців, скупників, перепродувачів, лихварів, а та-кож частина селянства, яка займається товарним виробництвом, ремісників, кустарів, дрібних торговців); по-третє, підсистема рин-кових відносин сучасних підприємницьких укладів (приватногоспо-дарського і державного). Між підсистемами при цьому немає чітких меж.

Особливості ринкового господарства в країнах, що розвиваються, відбиваються в специфічних умовах формування в них ринкових відносин: загальна техніко-економічна відсталість; контраст між сучасними товарними формами господарювання і традиційними нетоварними формами; наявність розвиненого ринкового госпо-дарства в передових державах світу. В країнах, що розвиваються, існують як ринкові, так і неринкові відносини, причому залежність їх від світового ринку очевидна.

Традиційні уклади становлять багатовимірну підсистему неринкових відносин, на яку постійно впливає підсистема ринкових відносин. Це пояснюється тим, що в процесі розвитку поступово долаються традиційні уклади під дією економічних законів ринкової економіки, вплив яких на ці уклади значно посилюється і прискорюється внаслідок цілеспрямованої економічної політики держави.

Отже, в економіці країн, що розвиваються, діють дві підсистеми виробничих відносин - та, що змінюється (неринково-традиційна), і та, що змінює (ринкова). Аналіз системи виробничих відносин неможливий без урахування тих виробничих відносин, які виникають у ході становлення системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними.

У перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і економічних зв'язків, що зароджуються. При цьому соціальні групи,  класи захищають власні інтереси, пов'язані зі збереженням чи зміною будь-якої форми виробничих відносин.

Перехідні виробничі відносини розмаїті та динамічні: вони не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого економічного устрою, але в різні історичні епохи і в різних країнах. У різних конкретно-історичних умовах вони виявлятимуться у багатстві форм. Звідси і відносна складність як самих відносин, так і можливостей дослідження їх.

Комплексність є дійовим методом аналізу перехідних виробничих відносин, оскільки перехідні форми охоплюють не тільки економічний базис і соціальну структуру, а й політичну організацію суспільства.

Перехідні виробничі відносини не можуть бути кінцевою метою розвитку. Вони завжди є засобом досягнення основної мети, займають проміжне положення між системами, що сформувалися.

Оскільки соціально-економічна природа будь-якої економічної системи визначається не формою господарювання, а основними виробничими відносинами (способом поєднання робочої сили із засобами виробництва і розподілу їх за галузями виробництва), виділяють два типи перехідних відносин: перехідних лише за формою (коли переплітаються елементи різних форм ведення господарства) і перехідних як за формою, так і за змістом (коли поєдну-ються різні за своєю соціально-економічною природою відносини).

У країнах, що розвиваються, державний сектор виникає раніше, ніж розвинені підприємницькі виробничі відносини, у яких панівними є товарні форми господарювання.

Товарні відносини країн, що розвиваються, навряд чи зможуть повторити класичний шлях і етапи розвитку, що були характерними, наприклад, для Великобританії. Завдання державного сектора і цільова функція різні. Власне тому перехідні виробничі відносини в конкретноісторичних умовах країн, що розвиваються, є перехідними не тільки за формою, а й за змістом.

Утворення перехідних відносин - це продукт взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин. Виникнення нової системи здійснюється на основі певних матеріальних передумов, що створюються в надрах попередньої суспільної системи. І саме капітал створює матеріальні умови більш високої форми виробництва. Йдеться про створення систем індустріальних і науково-технічних продуктивних сил та відповідної кваліфікованої робочої сили.

Перехідні виробничі відносини, умовно можна поділити на дві великі групи: відносини, пов'язані з подоланням нетоварних форм господарювання, і такі, що обслуговують товарні форми господарювання. Відносини першої групи діють більш активно, і поле їхньої діяльності значно ширшеВнаслідок специфічної багатоукладності економіки країн, що розвиваються, перехід до товарних форм господарювання не може реалізуватися в чистому вигляді. Тривалість, заходи соціополітич-ного і соціально-економічного порядку будуть досить розмаїтими в країнах з відносно більш високим розвитком товарно-грошових відносин, ніж у країнах з відносно нижчим розвитком їх.