2. Українська мова як державна.

Найбільший скарб народу – це його мова. Державна моваУкраїни- українська мова. Для українців, що проживають за межаминашої Батьківщини (в Росії, США, Канаді, Анстралії, Польщі, Білорусії та інших країнах), вона також є рідною мовою.Мова– найважливіший засіб спілкування людей, тобто засіб вираження і передачі думок, почуттів, волевиявлення. У цій ролі людська мова має універсальній характер і нею просто передавати все те, що виражається наприклад мімікою, жестами. Слово рідної мови - могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. В думи та почуччя ми проникаємо за допомогою слова. Це схованка мудрості і невмирущості народу. Національна мова з'являється не відразу, не раптово. її становлення триває сотні, а то й тисячі років. Численні покоління формують мову, розвивають її, збагачують, удосконалюють, наповнюють власним життєвим досвідом. Мова – засіб пізнання світу. Киньте у душу дитини, крім слова, його красу, і ви створите те середовище, у якому проростає свідомість.
  Рідною мовою належить уважати мову своєї нації, мову предків, яка пов'язує людину з її народом, з поперед – німи поколіннями, їх духовними надбаннями. Мова – це серце нації, а нація – це особистість, вона має обличчя, свій характер, темперамент, свою культуру, мораль, честь і гідність, свої святощі, своє минуле, теперішнє і майбутнє. Українська мова невіддільна від українського народу, від його історичного розвитку, від самої держави, від рідної землі. Про українську мову і українське слово можна говорити безкінечно. Століттями гнана і переслідувана все ж існувала вона впісняхі думках, казках і переказах, гострилася і виточувалася в переказах і прислів’ях.

Мо́вавиконує цілу низкуфу́нкцій, життєво важливих як для всьогосуспільства, так і для самоїмови

Оскількимова —явищесистемне, усі їїфункціївиступають не ізольовано, а проявляються в тісній взаємодії. Відмінність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долінароду.

Комунікативна функціямовиполягає в тому, що вона — найважливіший засібспілкуваннялюдейі забезпеченняінформаційнихпроцесів у сучасномусуспільстві(унауковій,технічній,політичній, діловій,освітнійта інших галузяхжиттялюдства). У цій ролі мова має універсальнийхарактер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад,мімікою,жестамичисимволами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за ступенем виразності.

Із комунікативного боку слід розглядати й сукупністьтекстівяк наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обмінуписемноюпродукцією.

Ідентифікаційнафункція виявляється вчасовомуй упросторовомувимірах. Ми, сучасніукраїнці, відчуваємо свою спільність і з пращурами, і з нащадками, і з тими, хто перебуває поряд, і з тими, хто в інших краях. Кожналюдинамає своєрідний індивідуальниймовний«портрет», мовний«паспорт», у якому відображено всі їїнаціонально-естетичні,соціальні,культурні,духовні, вікові та інші параметри. Лише для тих хто знає мову, вона є засобомспілкування,ідентифікації, ототожнення в межах певноїспільноти. Для тих, хто її не знає зовсім або знає погано, вона може бути причиною роз'єднання, відокремлення,конфліктіві навіть ворожнечі.

Експресивнафункціямовиполягає в тому, що вона є універсальним засобом вираження внутрішньогосвітулюдини.

КожнийІндивідмає унікальний неповторний світ, сфокусований у йогосвідомості, у надрахінтелекту, у гаміемоцій,почуттів,мрій,волі. І цей прихований світ може розкрити для інших лише мова: чим досконаліше володієш мовою, тим виразніше, повніше, яскравіше повстаєш перед людьми якособистість. Те ж саме можна сказати і пронацію,народ: «Говори — і я тебе побачу», — запевняли мудреціантичності.

Гносеологічнафункціямовивиражається в тому, що вона є своєрідним засобом пізнаннянавколишнього світу. На відміну від інших істотлюдинакористується не лише індивідуальнимдосвідомізнаннями, а й усім набутком своїх попередників і сучасників, тобтосуспільнимдосвідом. Але заумовидосконалого знання мови, й далеко не однієї.

Пізнаючи будь-яку мову, людина пізнає різнобарвнийсвіткрізь призму саме цієї мови. Оскільки кожна мова є неповторноюкартиноюсвіту — зникнення якоїсь із них збіднюєуявленнялюдинипро багатогранність світу, звужує її досвід. Гносеологічна функція мови полягає не лише в прийнятті й нагромадженні досвіду суспільства. Вона безпосередньо пов'язана з функцієюмислення, формування та існуваннядумки.

Мислетворчафункція реалізується в тому, що, формуючидумку, людина мислитьмовними нормами. Мислення може бути конкретним (образно-чуттєвим) йабстрактним(поняттєвим). Понятійне мислення — це оперуванняпоняттями, позначеними певнимисловами, що без цих слів перестали б існувати. До того ж, у процесі мислення ці поняття зіставляються, протиставляються, поєднуються, заперечуються, порівнюються тощо за допомогою специфічних мовних засобів. Тому «мислити» означає «оперувати мовним матеріалом», Відомий вислів «обмінятися думками» насправді означає обмінятися певними мовними одиницями, у яких і закодованідумки. Цей обмін не завжди буваєкориснимдля обохспіврозмовників. Недарма кажуть: «Хто ясно мислить, той ясновисловлюється».

Естетичнафункція мови полягає в тому, що вона є першим джереломкультури, знаряддям і водночас матеріалом створення культурнихцінностей. Існуваннямовиуфольклорі,красному письменстві,театрі,піснітощо дає безперечні підстави стверджувати, що вона є становим хребтом культури. Ось чомувихованнявідчуття краси мови — основа естетичного виховання.

Культурологічнафункціямовивідіграє важливу роль ужиттібудь-якоїнації.Культуракожногонародувідображена та зафіксована найперше в його мові. Для глибшого пізнання нації необхідне знання її мови, яка виконує функції своєрідного каналу зв'язку культур між народами.Репрезентуючисвою мову, ми репрезентуємо і власну культуру, їїтрадиціїта здобутки, збагачуючи світову культуру.

Через мову передається й естафетадуховнихцінностейвід покоління допокоління. Чим повнокровніше функціонує всуспільствімова, тим надійніший зв'язок та багатша духовність наступних поколінь. Дотриманнямовних норм, популяризаціярідної мови — це поступ у розвитку загальної культури нації.

Номінативна функція. Усе пізнанелюдиноюодержує від неї свою назву і тільки так існує усвідомості. Цей процес називається лінгвілізацією — «омовленням»світу. Мовні одиниці, передусімслова, служать назвамипредметів,процесів,якостей, понятьознактощо. У назвах не лише зафіксовані певні реаліїдійсності, адекватно пізнані людиною, але також її помилковіуявлення, ірреальні сутності,фантазіїтощо.

18. Використання синонімів у ділових паперах.

Синоніми (від грец. synonymos – однойменний) – це слова, різні за зву¬чан¬ням, але близькі за значенням: смі¬ливий, хоробрий,відважний, муж¬ній, без¬страш¬ний, від¬чайдушний, доблес-ний, героїчний; стан¬дарт¬ний, шаблонний, стерео¬тип¬ний, трафаретний, класичний, одн-о¬тип¬ний, загально¬прийнятий, типовий. Синоніми зба¬га¬чують мо¬ву, до¬по¬магають точніше виразити думку, уникнути повторення однакових слів.

Поняттєві синоніми мають різні відтінки значень: іти (перемі¬ща¬ти¬ся, ступаючи ногами), прос¬ту¬вати (іти навпростець),марширувати (іти, хо¬дити розміреним кроком, по-військовому).

Володіти синонімічним багатством мови значить уміти:

- уникнути малозрозумілого, особливо іншомовного, слова;

- уникнути повторення того самого слова;

- знайти слово з певним забарвленням, відтінком у значенні;

- відшукати найвлучніше слово;

- якнайточніше висловити свою думку.

Тексти офіційно-ділового стилю вимагають однозначності, через це точності слів надається неабияке значення. Адже для чіткої регуляції офіційно-ділових стосунків важливо, щоб усі однаково сприймали й витлумачували той чи інший закон, наказ, договір, контракт та ін.

Стилістичні синоніми на¬ле¬жать до різних стилів: батько (офіційне) – та¬то (розмовне), мати (офі¬цій¬не) – мама (розмовне), іти(стилістично ней¬тральне) – лізти, пертися (роз¬мовні), ді¬яння (книжне) – вчи¬нок (стилістично нейтральне), авто¬біо¬гра¬фія (офіційне)– життєпис (розмовне).

У ділових документах уникають емоційно забарвлених слів, не вжи¬ва¬ють синонімів, характерних для розмовного стилю. Замість них використовують сти¬лістично нейтральні слова. Наприклад, в авто¬біо¬гра¬фії замість розмовних тато, ма¬ма, братчик, сест¬рич¬ка, мій малень¬кий си¬но¬чок, донечка прийнято вжи¬вати сти¬ліс¬тич¬но нейтральні бать¬ко, мати, брат, сестра, син, донька.

Замінниками грубих, непристойних, емоційних висловів виступають евфемізми. Евфемізм (від грец. eu – добрий і phemi – говорити) – це слово або словосполучення, що відтворює зміст у пом’якшеній формі: дурний – немудрий; бреше – вигадує, фантазує, помиляється, обманює. Іноді офіційно-діловий стиль використовує з цією ж метою перифрази.

Перифраза (від грец. peri – біля, довкола і phrasis – вислів) – це описовий зворот, за допомогою якого явище, предмет, особу, реалію називають не прямо, а через їх характерні риси: замість красти – здійснювати фінансові надужи¬вання, замість п’яний – у нетверезому стані, у стані алкогольного сп’яніння.

На відміну від художніх текстів, у яких доречним є вживання різних слів си¬нонімічного ряду, у текстах ділового сти¬лю прийнято вживати замість цілого синонімічного ряду якесь одне, стан-дарт¬не, стилістично нейтральне слово або зворот. Наприклад, замість низки роз¬мовних словосполучень "влаш¬ту¬вався на роботу", "мене взяли на ро¬бо¬ту", "пішов на роботу", "знай¬шов ро¬боту", "прийняли на роботу" вико¬рис¬то¬ву¬ють си¬нонімічну їм шаблонну формулу: пра¬цюю на посаді, зарахований на посаду.

19. Специфіка вживання омонімів

Від багатозначності треба чітко відмежовувати омонімію.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка -дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі; порох - пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка - човен.

Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.

Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник

(пор. деркача, деркачем, на деркачі). Такі омоніми завжди належать до однієї частини мови.

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом: обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога(іменник).

Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні: Погана та мати, що не хоче дитя мати (Народна творчість). НБільшість омонімічної лексики є нейтральною, але омоніми все-таки відіграють певну стилістичну роль як важливий засіб словесної гри, матеріал для створення дотепів і каламбурів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою й змістом – адже це слова однакові (звучанням) і водночас різні (значенням). В офіційно-ділових і наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються, що залежить від специфіки й призначення цих стилів. Але омоніми широко вживаються в художній літературі, в народній творчості, в усному мовленні. Вони увиразнюють думку, а часом надають мовленню іронічного, гумористичного чи сатиричного забарвлення.

Омоніми є основою для створення каламбурів, а каламбурна манера вислову характерна для художньої літератури. Проте стилістичні можливості омонімії використовує й публіцистика, особливо в полемічно загострених творах: “Це глина чи цеглина?” (заголовок у газеті).

Омоніми є важливим засобом не лише для досягнення гумористичного чи іронічного ефекту. Наприкінці поетичного рядка вони часто не тільки римуються, а й наповнюються особливою виразністю та силою:

І капав згук, немов роса…

І ти дивилася в замрінні,

Як білі птиці синьо-синьо

(Як біль і птиці синь – осінньо),

Несли ту цифру в небеса…

(С.Тельнюк)

Думи мої, думи мої,

Квіти, мої діти.

Виростав вас, доглядав вас.

Де ж мені вас діти?

(Т.Шевченко)ими послуговуються для створення дотепних висловів, каламбурів.

3. Понняття престижу мови

Престиж мови(слово"престиж"французького походження, означає авторитет, повага) - це її авторитет у міжнаціональному та міжнародному спілкуванні, і він залежить від багатьох чинників, домінуючим серед яких є інформативність мови. Так, високий престиж сучасної англійської мови по­яснюється, зокрема, тим, що із кожної тисячі наукових статей або книг 760 виходять англійською, - наводить факти Я. Радевич-Винницький.

Престиж мови не перебуває у прямій залежності від кількості людей, які нею послуговуються. Наприклад, китайською мовою розмовляє один мі­льярд триста мільйонів землян, але вона не входить до числа найпрестижні-ших. А от у музиці вже кілька століть найвищий престиж у світі має італійсь­ка мова.

Королю Іспанії Карлу V, який володів багатьма європейськими мовами, належать такі слова: "Іспанською мовою розмовляють з богами, італійською - з товаришами, французькою - з дамами, а німецькою - з ворогами".

Престиж мов часто пов'язаний з їх сакральним (священним, який сто­сується релігійного культу й ритуалу) використанням: наприклад, санскрит в Індії, латинська й церковнослов'янська - в середньовічній і сучасній Європі, арабська - у країнах мусульманського світу.

Стан української мови в сучасній Україні

Дехто вважає мову лише засобом порозуміння між людьми. Насправді ж цим не вичерпується її значення. У мові закодовує нація всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність. 
Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінним неповазі до батька й матері.[Ця робота представлена для ознайомлення. Повну версію роботи Ви можете придбати на сайті http://diplom-ok.at.ua/ ]
Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К.Ушинського:
"Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?". 
Нашому поколінню випало складне, але почесне завдання - відродження української мови, держави, нації. І виконати його - наш громадянський обов’язок.

Соціальна престижність української мови в сучасному світі

Сучасна соціолінгвістика оперує поняттями мовна ситуація, суспільний статус мови, функціонування (функції) української мови, соціальні діалекти, вибір мови спілкування та ін. Поступово наукова дисципліна формує термінологічний апарат, у якому терміни не обтяжені емоційно-експресивною конотацією. Однак у терміні соціальна престижність мови аксіологічний, оцінний компонент наявний, оскільки сама семантика слова престижність містить сему "оцінка". Зауважимо, що про соціальну престижність щодо української мови як мови до недавнього часу недержавної нації, мабуть, говорити маємо з певними застереженнями.[Ця робота представлена для ознайомлення. Повну версію роботи Ви можете придбати на сайті http://diplom-ok.at.ua/ ]
Непокоїть той факт, що за останні роки рівень володіння українською мовою працівниками сфери культури не змінився. У цьому переконані 47 відсотків опитаних працівників культури і ЗМІ.
Тільки 15 відсотків опитаних студентів з усіх областей України вважають, що протягом останніх 3 – 5 років ставлення до української мови докорінно поліпшилось, тоді як 63 відсотки студентства вважають, що поліпшення ситуації у цій сфері незначне, а 14 відсотків узагалі не бачать ніяких змін.
Отже, зафіксовані в анкетах оцінки мовної ситуації і ставлення до української мови підтверджують потребу реалізації програм, розрахованих на піднесення соціального престижу української мови.

Висновок

Мова народу – показнник його свідомості. Вона дзвінкова криниця на середохресній дорозі нашої свідомості. Її джерела б'ють десь від магми, тому й вогняна така. Читаю літературні твори і бачу всю історію рідного краю, осмислюю всі історичні віхи. 

20. . Пароніми у діловому спілкуванні.

 Пароніми (грец. para - біля, поруч, опума - ім'я) - слова, які дуже близькі за звучанням, але різні зазначенням і написанням. Саме ця близькість, незначна звукова різниця у мовленні спричиняє труднощі у засвоєнні і призводить до помилок. Паронімія - явище, поширене у всіх сферах мовної діяльності. Опису цієї групи слів присвячений словник: Грин-чишинД.Г., Сербенська О. А. Словник паронімів української мови. -К.,

¡986, який містить понад 1000 паронімів, що трапляються у періодиці, науково-популярних виданнях, побутовому мовленні.

Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення, напр.:

ознайомити - дати відомості, інформацію (зі станом справ, з планом, з проектом) - познайомити - представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітниками);

вирізнятися - виділятися серед інших, бути помітним (зростом, силою, голосом) - відрізнятися - характеризуватися особливостями, які не властиві подібним іншим (від своїх колег, один від одного);

Отже, пароніми одночасно можуть бути:

- синонімами, напр.: повінь - повідь; будівля - будинок ;

- антонімами, напр.: прогрес - регрес; еміграція - імміграція;

- словами, семантично близькими, напр.: свідчення - свідоцтво; суперечка - суперечність; людський - людяний; черепаховий - черепашачий;

- словами однієї тематичної групи, напр.: ніготь - кіготь; ківш -кіш; боцман - лоцман.

Неправильне вживання слів-паронімів у повсякденному мовленні призводить до непорозуміння, іноді створює комічний ефект (сплутування слів уява/уявлення, компанія/кампанія, плутати / путати; поява незрозумілих слів, замість фотогенічний - фотогігієнічний та ін.).

Ось деякі приклади неправильного слововживання: Стан хворого задоволений (замість задовільний); Посольство Японії в Україні засвічує (замість засвідчує) свою повагу і має честь повідомити про Програму надання грантів... Посольство також висловлює прохання уважно познайомитись (замість - ознайомитись) з умовами і донести інформацію усім зацікавленим; Класична "економічна людина" найчастіше являється нам /замість - ми уявляємо класичну "економічну людину ") в образі підприємця, що максимізує прибуток.

Спорідненим з паронімією є явище парономазії-спеціальний стилістичний прийом, що передбачає навмисне зближення слів, які мають звукову подібність. Підібрані спеціально, такі слова стають засобом створення ритмозвукового образу, увиразнення, створення афоризму, каламбуру, напр.: Маріє, мріє, мрієчко моя, моя Марієчко тривожна (М. Вінграновський); Навчаючи, люди вчаться (Сенека). Але такого стилістичного засобу немає в науковому, офіційно-діловому стилях, які вимагають точного формулювання думки.

Явище паронімії вимагає знання значень близькозвучних слів, можливостей сполучення з іншими словами. Лише за такої умови можна досягти адекватного їх вживання.

21. Мовні штампи та кліше у фаховому мовленні.

Мовні штампи — це стерті, колись образні вислови, зайві слова, неточні вислови, безконечні, стилістично не вмотивовані словесні повтори, які створюють негативний І стилістико-смисловий ефект

Хоч мовні кліше рідко породжують штамп, але наявність таких конструкцій не на своєму місці або багаторазове їх повторення призводить до появи штампів: "Це людина, яка брала участь в боях проти німецько-фашистських загарбників. Він брав участь у визволенні Орла, Вітебська, Мінська, Вільнюса, Києва...".

Втрата нормативності особливо помічається там, де повинна переважати індивідуальна манера письма. У такому разі без потреби вжиті канцелярські вислови типу за рахунок; у зв'язку з; згідно з; в результаті; в силу; з метою та інші, іменники віддієслівного походження типу забезпечення виконання завдання негативно впливають на сприймання.

Головною причиною породження штампів є відсутність в авторській мові тих засобів, які допомогли б швидко, зручно й економне висловити думку. Тому й спостерігається нанизування кількох абстрактних слів, розташованих поряд: питання підвищення; забезпечення виконання; здійснення завдання, виконання зобов'язання. У таких випадках найкраще один з іменників (перший) замінити інфінітивом: забезпечити виконання; виконати зобов'язання.

Слово питання слід випускати. Іноді в основу таких словосполучень уводяться слова робота, боротьба, експеримент, дослідження та інші, за якими йде не властивий загальнонародній мові прийменник по.

Повторюючись у багатьох словосполученнях, він також штампує мову: робота по впровадженню..,, боротьба по винищенню..., експеримент по застосуванню..., дослідження по ліквідації..., які треба замінювати словосполукою з прийменником з або зовсім змінювати (впроваджувати, винищувати, експеримент із застосування, дослідження з ліквідації).

Одні й ті самі слова-означення, що додаються часто до іменників у мовних кліше, також бувають штампами: мати велике значення; відігравати важливу роль; приділяти значну увагу; склалися певні стосунки; викликають значний інтерес; у даний час та ін. Особливо невиразні означення певний і даний, які потрібно замінювати конкретними прикметниками та займенниками — невеликий, незначний, цей.

Не сприяють чіткому висловленню думки слова або цілі вислови, що суперечать логічному зв'язку: більша половина (треба більша частина); у березні місяці; живопліт з кущів; озима пшениця, посіяна восени тощо. Штампами вважаються й логічні прокладки, якщо вони часто повторюються і не несуть ніякої інформації, наприклад: треба сказати; слід зазначити; потрібно відзначити: гадаємо та ін.

Штампи трапляються в мовленні на всіх рівнях — фонетичному, лексичному, фразеологічному, словотворчому, морфологічному, і синтаксичному, тому їх виявлення і боротьбу з ними потрібно розглядати в кожному конкретному випадку.

Штампи — явище нетипове, чуже для ділового стилю. Якщо штампи й потрапляють в усне ділове мовлення, то це чужорідні там вкраплення. А те, що типове для ділового стилю, — стандартизовані словосполучення — не мають в основі своїй образності й служать зовсім іншим цілям.

Під мовними кліше розуміються мовні одиниці, яким властиві постійний склад компонентів, звичність звучання, відтворюваність готових мовних блоків і водночас семантичне членування, характерне для вільних словосполучень: установити контроль; визвольний рух; патріотичне виховання; посилення боротьби із зловживаннями; мирне співіснування; дух часу; матеріальне благополуччя, ринкова економіка.

Для визначення зріз - для сучасної української мови встановлюється сучасний синхронний зріз. Поява кліше зв'язана з частотністю й повторюваністю ситуацій. За цих умов навколо стрижневого слова утворюється відносно постійний набір контекстуальних елементів у мовленні, що набувають звичності в називанні і звучанні. Такі сполуки слів перетворюються у стандартні.

Сюди зараховуються вільні синтаксичні словосполучення, які характеризуються тимчасовістю існування як готових формул мови: входити в коло інтересів, гуманний акт, екстремальна ситуація, користуватися великим попитом, перехідний період, плинність кадрів, боротьба із злочинністю, соціальна програма, захист національних меншин, ринкові відносини, мораторій на смертну кару та ін.

До мовних кліше належать конструкції, побудовані за від повідними моделями словосполучень, зрідка речень, які функціонують переважно в інформаційних жанрах засобів масової інформації й часто відтворюються у мові. Вони виконують роль стандарту, забезпечують найповнішу інформацію і економлять мовлення.

Це в основному сталі словосполучення, які на сучасному синхронному зрізі актуалізуються. Такі мовні звороти внаслідок крайньої необхідності та їх важливості для комунікації починають вживатися у функції готових формул. Напр.: сфера обслуговування; підтримувати дипломатичні відносини; всенародне обговорення; ринкові реформи; факти —неспростовна річ; одержувати інформацію.22. Загальновживана лексика. Професіоналізми. Номенклатурні назви

Загальновживана (або стилістично нейтральна) лексика

Ця лексика становить найбільший за своїм обсягом шар слів української літературної мови. Вона є надбанням кожного носія літературної мови і охоплює різноманітні сфери життя: назви предметів і явищ навколишньої природи (вода, поле, дерево, хмари, дощ, річка, ставок), назви речей, пов’язаних з життям людини, засобів праці (хата, стіл, ложка, сокира, граблі, плуг, пилка), назви частин людського тіла (палець, голова, рука, нога, волосся, ніс), назви частин тіла тварин (роги, хвіст, копита, ратиці), назви процесів, якостей, почуттів, кольорів (ходіння, боротьба, спів, читання, золотий, червоний) та ін. Збагачується ця лексика шляхом проникнення в неї слів з інших лексичних груп. Так, слова паровоз, електровоз, трамвай, вагон, електролампочка, новатор, співіснування, ракета, супутник порівняно недавно були відомими лише певній групі людей, тепер вони стали загальновживаними. Слова, що широко не розповсюджені, носять назву незагальновживаних. До таких слів відносяться, наприклад, діалектні і професійні слова.

23. Термінознавство та термінографія

Термінозна́вство — наука, яка займається вивченням термінів та терміносистем.

Термінознавство вивчає спеціальну лексику з точки зору її типології, походження, форми, значення і функціонування, а також використання, упорядкування і творення.

Початок термінознавства пов'язаний з іменами австрійського вченого Ойгена Вюстера Нубасова і російського термінознавця Д.С.Лотте, які опублікували свої перші роботи в 1930р. На початку XXI ст. роботою з теоретичних проблем термінознавства займається ряд національних шкіл – австрійсько-німецька, франко-канадська, російська, чеська, українська.

У наш час в термінознавстві виділяється ряд незалежних напрямків дослідження:

·  теоретичне термінознавство;

·  прикладне термінознавство;

·  загальне термінознавство;

·  типологічне термінознавство;

·  порівняльне термінознавство;

·  семасіологічне термінознавство;

·  ономасіологічне термінознавство;

·  історичне термінознавство;

·  функціональне термінознавство;

·  когнітивне або гносеологічне термінознавство.

Теоретичне термінознавство вивчає закономірності розвитку і вживання спеціальної лексики.

Прикладне термінознавство займається встановленням практичних принципів та рекомендацій з метою усунення нестачі термінів; їх оцінкою, описом, редагуванням, упорядкуванням, створенням, перекладом і використанням.

Загальне термінознавство вивчає найзагальніші якості, проблеми і процеси, що стосуються спеціальної лексики, а галузеве термінознавство займається вивченням спеціальної лексики і понять, які належать до окремих областей знань конкретних мов.

Типологічне термінознавство займається порівняльним дослідженням особливостей окремих термінологій з метою визначення спільних рис та відмінностей окремих терміносистем.

Порівняльне термінознавство займається порівняльним вивченням спільних та відмінних рис лексики різних мов, наприклад української та англійської.

Семасіологічне термінознавство займається вивченням проблем, що пов’язані із значенням (семантикою) спеціальних лексем, зміною значень і різноманітними семантичними явищами – полісемією, омонімією, синонімією, антонімією і т. д.

Ономасіологічне термінознавство вивчає структурні форми спеціальних лексем, займається процесом найменування спеціальних понять і вибором оптимальних форм найменування.

Історичне термінознавство вивчає історію термінів та терміносистем для того, щоб виявити тенденції їх утворення та розвитку, що в свою чергу дозволяє дати вірні рекомендації стосовно їх упорядкування. У наш час^[Коли?] на основі цих досліджень виникає нова самостійна лінгвістична дисципліна – антрополінгвістика.

Функціональне термінознавство пов’язане з вивченням сучасних функцій терміну в різних текстах та ситуаціях професійного спілкування і підготовки спеціалістів, а також досліджує особливості використання термінів в мові і комп’ютерних системах.

На сучасному етапі формується ряд нових напрямків, серед яких слід зазначити когнітивне або гносеологічне термінознавство, що займається дослідженням ролі термінів в науковому мисленні та знаннях. Як самостійні розділи термінознавства можна розглядати також термінознавчу теорію тексту; ця теорія займає позицію між термінознавством і власне теорією тексту і займається питаннями типології текстів (де наявні терміни), термінологічним аналізом тексту і текстовим аналізом терміну.

Термінознавство тісно пов’язане з термінографією. Термінографія – це наука, що займається складанням словників спеціальної лексики. Ряд вчених навіть розглядає термінографію як розділ термінознавства.

Термінографія —наука, що займається складаннямсловниківспеціальної лексики. Рядвченихнавіть розглядає термінографію як розділтермінознавства

24. Класифікація термінологічних одиниць.

Всі термінологічні одиниці можна поділити на дві великі категорії — однокомпонентні та багатокомпонентні.
Однокомпонентні терміни складаються лише з однієї лексичної одиниці. До складу багатокомпонентних термінів входять кілька лексичних одиниць. Слід також відмітити, що критерієм для визначення того, чи є той чи інший термін однокомпонентним чи багатокомпонентним, служить не його зовнішня форма в якій-небудь конкретній мові, а інтернаціональна внутрішня форма. Якщо інтернаціональна внутрішня форма того чи іншого терміна складається з одного елемента, а еквівалент цього терміна в якій-небудь певній, конкретній мові складається з кількох елементів,— то, все одно, такий термін вважається однокомпонентним.
Однокомпонентні та багатокомпонентні терміни характеризуються різними структурними ознаками, тому кожен з типів цих термінів досліджувався окремо один від одного. Однокомпонентні терміни можуть бути таких типів:
1. Абсолютні інтернаціоналізму тобто терміни, утворені шляхом прямого запозичення зовнішньої форми при збереженні інтернаціонального значення.
2. Квазіінтернаціоналізми з частковим пуризмом, тобто терміни, утворені шляхом прямого запозичення внутрішньої форми при різній (неінтернаціональній) зовнішній формі.
3. Неінтернаціональні терміни, утворені шляхом описового перекладу без збереження іншомовної мотивації (повний пуризм.
4. Неінтернаціональні запозичення, тобто терміни, утворені шляхом прямого не інтернаціонального запозичення зовнішньої форми без урахування інтернаціональної внутрішньої форми.
5. Терміни — часткові інтернаціоналізми, утворені шляхом прямого запозичення зовнішньої форми, але з іншим суфіксом.
6. Терміни — часткові інтернаціоналізми, утворені шляхом використання інтернаціонального слова для нового (неінтернаціонального) значення.
7. Описові термінологічні словосполучення з використанням інтернаціонального елемента (за своєю природою це, радше, багатокомпонентні терміни, проте вони є еквівалентами днокомпонентних термінів, тому й розглядаються серед однокомпонентних.
8. Національні елементи, що стали інтернаціоналізмами (окремий випадок абсолютних інтернаціоналізмів.
9. Терміни, утворені шляхом прямого неінтернаціонального запозичення зовнішньої форми, але зі збереженням інтернаціональної внутрішньої форми.
10. Гібридні терміни, утворені з інтернаціонального елемента та елемента рідної мови (коренів, префіксів чи суфіксів.
11. Терміни, утворені з іншомовного (неінтернаціонального) елемента (корінь, префікс, суфікс) та елемента рідної мови (внутрішньомовні лексичні одиниці).
Крім того, досліджувалось також графічне оформлення однокомпонентних інтернаціональних та просто іншомовних термінів, зокрема до уваги бралися такі графічні відтінки:

— Іншомовні елементи з повним збереженням оригінального написання (тільки для мов з латинською основою).
— Іншомовні елементи з частковим збереженням оригінального  написання (тільки для мов з латинською основою
— Іншомовні елементи без збереження оригінального написання (тільки для мов з латинською основою).
— Іншомовні елементи зі штучним відтворенням оригінальної форми.
— Запозичення через посередництво третіх мов.
— Інтернаціональні терміни з національним варіантом латинського суфікса.
— Інтернаціональні терміни з додаванням суфікса рідної мови.
Багатокомпонентні терміни можна розподілити залежно від наявності чи відсутності інтернаціональної внутрішньої форми, а також залежно від наявності чи відсутності інтернаціональних коренів. Інтернаціональність внутрішньої форми багатокомпонентних термінів полягає у спільності загальної схеми та наявності спільних складових частин, які можуть, у свою чергу, бути як інтернаціональними, так і національними. При цьому порядок слів, закінчення, спосіб поєднання компонентів (карбування одного слова шляхом складання основ чи утворення термінологічного словосполучення) та інші ознаки, що пояснюються особливостями граматичної будови тієї чи іншої мови, до уваги не беруться. Ступінь інтернаціональності зовнішньої форми визначається наявністю чи відсутністю інтернаціональних коренів.
Отже, багатокомпонентні терміни, залежно від ступеня їх інтернаціональності, можна розподілити за такими категоріями (та підкатеґоріями, що залежать від двох нюансів, а саме — від додавання до інтернаціонального термінологічного словосполучення національних елементів та від вилучення з інтернаціонального термінологічного словосполучення одного чи кількох елементів):A. Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, з повним збереженням інтернаціональних коренів
1. З додаванням національного компонента
B. Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, частковим збереженням інтернаціональних коренів
1. З додаванням національного компонента.
2. З вилученням деяких компонентів.
C. Терміни, утворені шляхом буквального перекладу інтернаціонального словосполучення, тобто прямого калькування інтернаціональної внутрішньої форми, без збереження інтернаціональних коренів
1. З додаванням національного компонента.
2. З вилученням деяких компонентів (у процесі
дослідження таких термінів не спостерігалося).
D. Терміни, утворені шляхом описового перекладу інтернаціонального словосполучення без збереження інтернаціональної внутрішньої форми, але з частковим збереженням інтернаціональних коренів.
E. Терміни, утворені шляхом описового перекладу інтернаціонального словосполучення без збереження інтернаціональної внутрішньої форми, без збереження інтернаціональних коренів.
Для виявлення ступеня інтернаціональності економічних термінів, а також відсоткового співвідношення інтернаціонального та національного в цих термінах стосовно різних мов було досліджено понад 2000 термінів ринкової економіки в англійській, німецькій та російській мовах. Проте, щоб запобігти суб’єктивізмові в підборі термінів для аналізу, ми вважали за необхідне продемонструвати відсоткове співвідношення інтернаціональних та національних елементів у середньому на 600 термінологічних одиниць. При цьому нами бралися довільно будь-які 600 термінів паралельно в англійській, німецькій та російській мовах. У процесі аналізу було помічено, що відсоткове співвідношення різних типів термінів у кожному наборі з шестисот термінів є приблизно однаковим (розбіжності в однаковому наборі різних термінів становлять не більше ніж 5%, таким чином, прослідкували, які типи термінологічних одиниць припадають в середньому на кожні 600 термінів.
Однокомпонентні та багатокомпонентні терміни досліджувались окремо. Різна кількість досліджених терміноелементів у тій чи іншій мові пояснюється тим, що в одній з трьох мов той чи інший термін може мати один чи навіть кілька синонімів (або кількість синонімів для одного й того ж терміна в різних мовах є різною), які теж у процесі дослідження бралися до уваги. В інших випадках однокомпонентний термін в одній мові може
мати багатокомпонентні еквіваленти в інших мовах. Або в межах однієї мови можуть існувати однокомпонентні терміни з багатокомпонентними синонімами.

25. Сучасні проблеми української термінології.

Національна мовна система будь-якої галузі знань неоднорідна за походженням, оскільки в її основі закладена універсальна греко-латинська система терміноелементів, яка в кожній мові специфічно асимілюється, з урахуванням особливостей фонетичної, орфографічної, граматичної, лексичної системи літературної мови. Схематично її можна представити сукупністю універсальних (інтернаціональних), питомих (національних), чужорідних (іншомовних), унікальних (безеквівалентних) та оказіональних (екзотичних) термінологічних одиниць, а також специфічної системи символів та інших екстралінгвістичних компонентів.

Розвиток новітньої української термінології тісно пов'язаний з характером сучасної науки. Десь із середини XX століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі потрібні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, українською.

Це завдання легше розв'язувати тоді, коли існує певна традиція термінов житку. І як б не наголошували на семантичних чи естетичних критеріях добору терміна, історія розвитку різних галузей знань засвідчує, що найчастіше перевагу надають терміну, що мас найдовшу традицію вжитку, часто всупереч національним традиціям.

Сьогочасну українську ситуацію в галузі термінологічного нормування ускладнює та обставина, що серед теоретиків і практиків термінотвору є прихильники принаймні двох термінотворчих традицій, кожна з яких передбачає різний національнокультурний вибір: одні зорієнтовані на використання усіх наявних в українській мові способів і засобів, а інші віддають перевагу калькуванню з російської мови.

Дискусії на численних термінологічних конференціях останніх років констатують, що чи не найважливішою проблемою сучасного українського термінознавства залишається питання збереження національного духу української термінології за умов широких глобалізацій-них процесів сучасності. Полеміка відбувається з приводу найбільш прийнятних назв спеціальних понять з низки дублетних найменувань, а також щодо способів і засобів лексикографічного опрацювання й стандартування номінацій процесових понять, словотвірна структура яких відрізняється від аналогічних термінів інших слов'янських мов, насамперед російської.

Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури. Разом зі здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, забуваючи про те, що пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім її законам.

Українська технічна інтелігенція активно відкидає утворені від дієслів назви опредметнених дій з суфіксом -к (а): ковка, рубка, поліровка, штамповка. Такі росіянізми переважно замінюють іменниками на -ння (кування, рубання, полірування, штампування), хоч інколи використовують і похідні іншого структурного типу, зокрема безсуфіксні іменники: возгонка-узгін, гонки - перегони. Часто-густо цю тенденцію доводять до абсолюту і намагаються замінити будь-які українські слова, утворені з допомоги суфікса -ка, що суперечить давній українській традиції використовувати цю морфему для називання дій, а не тільки їх наслідків. Таке відштовхування від російської мови призводить до появи низки немилозвучних слів. Наперекір рекомендаціям назва обробка побутує в науково-технічних текстах і вказує передусім на дії над металами. Замість розробляння стандартівможна сказати опрацювання стандартів. Проте цілком природними в сучасних українських текстах є деякі давноутворені назви дій з суфіксом -ка: оцінка, перевірка, поведінка.

Автори новочасних російсько-українських термінологічних словників досягли успіхів у створенні та перекладі термінів, семантичний обсяг яких в обох мовах не збігається. Наприклад, детально описано українські відповідники російського заключение: це '{укладання (договору), і підписання (пакту), ув 'яз не пня, і взяття (в дужки), тобто спостерігаємо суперечності в перекладі залежно від терміносистеми.

Незважаючи на те, що російський термін колебание має близько-звучний український відповідник коливання, для позначення різновидів цього явища в українській мові можна використати хитання ігойдання, проте зазвичай обмежуються загальною назвою.

Протягом останнього десятиріччя активізують корінь гін як засіб заміни запозиченого з російської провід: водогін замість водопровід, газогін - газопровід. Однак і надалі поза увагою наукової дискусії перебувають прикметники із запозиченим російським терміноелементом (-образный, -видный, -подобный). Українською термінотворчою традицією передбачено замінювати кореневий елемент суфіксом -уват-: газуватий, зіркуватий, пилкуватий (а не газоподібний, зіркоподібний, пилкоподібний).Інколи російський взірець орієнтує неправильно: газообразный - це не газоподібний, а просто газовий (у назві агрегатного стану речовини).

Досить часто сперечаються про способи засвоєння прикметників-інтернаціоналізмів⁶⁹. У російській мові багато термінів утворюють від іншомовних слів способом їх формального транскрибування, залишаючи іншомовні прикметникові й іменникові суфікси -аль, -ир, -ич, -он, -ональ- (-аі-, -іг-, -іс-, -оп-, -опаї-), додаючи російські прикметникові суфікси -н-,-ск- та ін. Такий спосіб словотворення, властивий російській мові, не відповідає нормі української мови, за якою до кореня додають суфікс -н-, без збереження прикметникового іншомовного суфікса.

Слова набувають властивого українській мові звучання.

Крім зросійщення, в українському науковому мовному середовищі виникла нова загроза, яку В. Радчук з гіркотою назвав укрлиш, тобто українська інглиш, український варіант англійської мови.

Англіцизми, себто слова і словосполуки, позичені з англійської мови або утворені за її взірцями, активно поповнили лексику української мови наприкінці XX століття. Англіцизм, як і будь-яке інше позичене слово, доречний, якщо він позначає поняття, що з різних причин ще не назване засобами української мови або в ній відсутній рівновартісний відповідник. У науковій сфері вони найбільше вплинули на термінологію гуманітарних наук, менше - природничих.

У літературознавстві запануваланараціяі похідні слова(наратор, наративний),хоч до цього цілковито обходилися термінами оповідь, оповідний, оповідач. Мовознавці активно вживаютьконцепт,бо термінпоняттяїх уже не задовольняє. Економісти не можуть обійтися без назв учасників ринкових відносин (брокерів, менеджерів, дистриб юніорів), які в наукових текстах можна замінити відповідно українськими синонімами(посередник, управлінець, розподілювачвідповідно/ У політології поширені англомовні назвивиборціві похідних від англомовного відповідника українського словавибори (електорат. електоральні настроїі навіть електор). Жоден футбольний репортаж не може обійтися безголкіпера, лайнсмена, хавбекачирефері,хоч українська мова має рівноварті відповідникиворотар, суддя на лінії, півзахисник, суддя.У журналістиці замість терміна засоби масової інформації понад міру функціонує англіцизммас-медія,аінтерв 'юне може бутивиняткове,тількиексклюзивне.

Представники наймолодшого і середнього покоління українських учених залюбки вводять у наукові тексти модні англомовні замінники загальновживаних слів: креативний замість творчий', латентний - прихований, неявнії тощо. Почасти це данина моді і сподівання на приховування думки без достатньої глибини проникання у зміст аналізованої проблеми, частково це своєрідний науковий жаргон, засіб упізнавання своїх, а нерідко

ще й невміння перекласти українською англомовні слова чи словосполуки. В. Радчук⁷⁰уклав список слів-позичок, серед яких переважають англіцизми, що мають питомі або давніше запозичені відповідники:ан-детраунд - підпілля; бігборд - панію, стенд; бізнес-ланч - діловий обід; бренд - гатунок; генерація - покоління; джек-пот - найвища сума виграшу; плейєр-програвач; прайс-лист - цінник; пресинг - тиск, натиск; респектувати - шанувати; рецепція - сприйняття; фан - болільник, уболівальник.А до варваризмуімплементація,на думку вченого, можна дібрати понад ЗО українських відповідників, серед них:впровадження, запровадження, втілення, втілення в життя, введення, введення в діло, виконання, здійснення, проведення в життя, перетворення в дійсність, перетворення в життя, реалізція, матеріалізація, справдження, звершення, вживляння, законодавче запровадження, законодавче утвердження, введення в (законодавчу) практику, надання чинності, набуття чинності, узаконення, внесення змін (до закону), внесення поправок, перегляд (закону).

Берегти українське мовне довкілля сьогодні означає не тільки шукати способів і засобів уникати російськомовних термінів. Великомасштабні глобалізаційні процеси висунули на перше місце в світовій комунікації мову англійську, яка не тільки збагачує словник українського науковця, але й витісняє з нього питомі слова і вирази. Так формується почуття меншовартості рідної мови, її неспроможності обслуговувати найвищі прояви людського духу, до яких, безсумнівно, належить і наукова сфера.

Страх українського вченого перед українською мовою породжений невмінням чи небажанням засвоювати її засоби, щоб пере кодову вати новітні наукові інформаційні потоки. Мислення мовними кліше, відсутність опірності чужомовним словам і брак зусиль у пошуку відповідних українських мовних засобів вираження наукової думки знижує науковий потенціал українського ученого, робить його піддатливим до наукових схем та ідей, нав'язаних іззовні.

26. Особливості вживання іменникових форм у ділових текстах.

Такі основні ознаки офіційно-ділового стилю, як стислість чіткість, висока стандартизація вислову, сувора регламентація тексту, залежить від правильного вибору граматичної форми слова, зокрема іменників.

Cлова-назви осіб, предметів, понять, як відомо, переважають у ділових паперах. Тому увага до граматичних категорій іменників повинна бути особливо пильною.

Категорія роду іменників

Рід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила:

-Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок: Звільнити Петрову Н. Я. від виконання обов’язків диспетчера. Зарахувати Клименко А. М. на посаду лаборанта.

Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі.

-Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач.

-Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок:Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив...

Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду: Нараду провела директор фірми Люткевич П. І.

-Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка, аспірант – аспірантка, вихованець – вихованка, дисертант – дисертантка, поет – поетеса, студент – студентка, учень – учениця, спортсмен – спортсменка.

-Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці).

-Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота  визначається синтаксично: Суддя Петрова оголосила вирок. Суддя Петров повідомив про наслідки розслідування.

-У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб замісцем проживання, роботи, статусу: сельчани – жителі села, освітяни – працівники освіти, циркачі – артисти цирку, городяни – мешканці міста.

Рід невідмінюваних іменників

-Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний імпресаріо, люб’язний портьє, справедливий рефері.

-Назви осіб жіночої статі – іменники жіночого роду: літня мадам, серйозна фрау, струнка міс, люб’язна пані.

-Невідмінювані назви істот – чоловічого роду : какаду, кенгуру, поні.

-Невідмінювані назви неістот – середнього роду: тролейбусне депо, актуальне інтерв’ю, нове меню.

-Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Батумі (місто), Марокко (країна), Гаїті (острів).

-Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям: "Верже” повідомила (газета), "Темпо” опублікував (журнал).

-Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЗС (станція), ФПК (факультет), ПДВ (податок).

Категорія числа іменників

Граматична категорія числа іменників у професійних текстах потребує обґрунтованого вибору форм однини і множини.

За відношенням до числа іменники поділяються на три групи:

-іменники, що вживаються і в множині і в однині: протокол – протоколи, заява – заяви, директор – директори;

-іменники, що вживаються тільки в однині:

-власні назви (Запоріжжя, Київ, Чорне море, Хортиця);

-назви речовин (пшениця, цукор, глина, цемент, вугілля, молоко);

-збірні іменники (сумісництво, старостат, студентство);

-абстрактні назви (щедрість, популярність, чесність, честь);

-іменники, що вживаються тільки в множині:

-географічні назви (Карпати, Суми, Чернівці, Альпи);

-назви парних предметів (двері, окуляри, ворота, ножиці);

-матеріально-речовинні назви (дріжджі, вершки, дрова);

-назви сукупностей предметів (гроші, меблі, витрати, копалини, фінанси);

-назви ігор, процесів, станів, відрізків часу (шахи, канікули, оглядини).

У текстах трапляються випадки необґрунтованого вживання форми однини там, де повинні вживатися іменники у множині і навпаки.

-У документах однина вживається на позначення множини:

-на позначення сукупності однорідних предметів: Зібрано цукрового буряка на площі... Увесь урожай черешні здано на консервний завод...

-на позначення однакових предметів, що належать кожній особі або предмету: Молоді спеціалісти, працівники, з якими укладено строковий трудовий договір, підлягають атестації тільки за їх згодою.

-у назвах установ і свят традиційно вживається або форма однини: Будинок книги, День учителя;або форма множини: Будинок офіцерів, Міжнародний день студентів.

-У документах множина вживається на позначення однини:

-абстрактні іменники можуть вживатися на позначення множини, коли набувають значення конкретного вияву якості, дії, стану: Політичні сили пропонують... У разі виявлення пустот у металі, заготовка бракується;

-речовинні іменники, коли позначають:

а) види, сорти, типи речовин (мінеральні солі, сухі вина, високоякісні сталі, машинні мастила);

б) вироби з цієї речовини (Вироби із золотим та срібним посудом, з хрусталями й коштовним склом надійдуть у продаж);

в) велику кількість речовини або великий простір, зайнятий нею (дозрівають пшениці, колосяться жита, талі води);

-власні назви вживаються у множині для позначення угрупувань, пов’язаних родинними стосунками (родина Василенків, сім’я Іванчуків).

27. Прикметник в офіційно-діловому стилі. Ступені порівняння прикметників.

Прикметник– це частина мови, яка виражає ознаку предмета і від­повідає на питанняякий? чий?За значенням прикметники поділяють на якісні, від­носні і присвійні.Якісніприкметники виражають ознаки кольору, запаху, розміру, форми, гучності, смаку, які без­посередньо сприймають органи чуттів (синій, великий, запашний, кис­лий, тихий), ознаки, що позначають часові, ві­ко­ві, розумові, фізичні якості (давній, мо­лодий, хоробрий, мудрий, здоровий, ху­дий), дають загальну оцінку (гарний, по­ганий, веселий).Відносніприк­мет­ники виражають ознаку за від­ношенням до предмета (університетська бібліотека), матеріалу (де­рев’яний стіл), міс­ця (міський парк), дії (бігова доріжка), сталого відно­шення (обов’яз­ковий).Присвійніприкметники вказують на належність предмета певній істоті:бать­ків портфель, Софіїна книжка.
Якісні прикметники утворюють ступені порівняння.

Ступені порівняння прикметників
Вищийступінь порівняння вказує на більший рівень вияву ознаки. Має дві форми: просту і складену.
Простуформу утворюють за допомогою суфіксів-ш-, -іш-:молодий–мо­лодший,білий–біліший, ясний – ясніший, ти­хий – тихший, тихіший, важ-
кий – важчий, товстий – товщий, товстіший.
При творенні вищого ступеня за допомогою суфікса-ш-прикметникові суфікси-к-, -ок-, -ек-зникають:тонкий – тонший, далекий – дальший. Приголосніг, ж, зу поєднанні з суфіксом-ш-змінюють на –жч-,ас– на -щ-: низький – нижчий, дорогий – дорожчий, вузький – вужчий, дужий – дужчий, високий – вищий.
Для деяких прикметників вищий ступінь утворюють від інших основ:гар­ний – гарніший, кращий; великий – більший; поганий – гірший; добрий – добріший, кращий.
Cкладену(аналітичну) форма вищого ступеня порівняння утворюють за допомогою додавання словабільшабоменшдо звичайної форми прик­метника:більшефективний,більшвідомий, менш важливий.

Найвищий ступіньпорівняння вказує на максимальну міру вияву оз­наки:найгарніший, найбільший.Має дві форми: просту і складену.
Простуформу утворюють додаванням до форми вищого ступеня пре­фіксівнай-,якнай-, щонай-:найвищий,найбільший, якнайвищий, якнай­біль­ший, як­най­дужчий, щонай­швид­ший.
Складенуформу утворюють за допомогою слованай­більші звичайної форми прикметника:найбільш зручний, найбільш ясний.
Аналітичні форми мають відтінок книжності. Їх вжива­ють здебільшого в науковому й офіційно-діловому стилях паралельно з прос­тою формою. У всіх інших стилях слід віддавати перевагу простим формам вищого і найвищого ступенів:гарніший, найдосконаліший, зрозуміліший, най­просто­ріший, весе­лі­ший, найвірогідніший, стриманіший, найефективніший.

Існують прикметники, якіне утворюють ступенів порівняння. До них належать:
1) відносні прикметники –сталевий, оксамитовий, нічний, викла­дацький;
2) прикметники, що виражають абсолютну якість:сліпий, глухий, босий;
3) назви мастей тварин:буланий, зозулястий, вороний;
4) назви кольорів, що виникли в результаті зміни значення колишніх відносних прикметників:апельсиновий колір, салатовий відтінок;
5) прикметники з суфіксом здрібнілості: -еньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-:малесенький, тонюсінький, легенький;
6) прикметники з суфіксами згрубілості-езн-, -енн-:величезний, довже­лезний, товстенний;
7) прикметники з суфіксами неповного вияву ознаки-ав-, -уват-:білуватий,жовтавий;
8) прикметники з префіксомпре-:предобрий,прегарний;
9) прикметники з префіксаминад-, за-, ультра-,яківказують на мак­си­мальний рівень вияву ознаки:надзвичайний, заши­рокий, ультра­швидкий;
10) прикметники з префіксомне-:недобрий,нешвидкий;
11) незмінювані прикметники іншомовного походження:бордо, беж;
12) більшість складних прикметників:жовто-зелений, сорокарічний.

Типові порушення норми:
1) Одночасне вживання простої та складеної форм ступенів порівняння:більш точнішезамістьточніше, найменш уважнішийзамістьнайменш уважний.
2) Утворення найвищого ступеня порівняння за допомогою словасамий: самийпоганийзамістьнайгірший,самийкращийзамістьнайкращий.
3) Поєднання порівнянь із прикметниками вищого ступеня у формі родового відмінка без прийменника на взірець російської мови:краще всього,старший мене,глибший інших. Іноді можна почути разючий покруч: “У зайця задні ногидовше передніх”, “Вінстаранніше іншихстудентів своєї групи”, що виникає внаслідок поєднання прислівникової форми з родовим відмінком означуваного слова. Пригадаймо, що вищий ступінь порівняння прикметників звичайно вимагає після себе прийменниківвід, за, над, протиз відповідними відмінками або сполучниківяк, ніж. Тому треба казати: “задні ногидовші, ніж (якабоза) передні”, “довші проти (від) передніх”, “старанніший за (відабопроти) іншихстудентів”, “старанніший, ніж (як) іншістуденти”, “краще над (за, ніж, як) усе”, “краще від усього”, “старший від (за, проти) мене”, “старший, ніж (як) я”, “глибший за (від, над, проти) інших”, “глибший, як (ніж) інші”.
4) Використання форми вищого ступеня у значенні найвищого. У газет­них публікаціях та й в усних виступах часто натрапляємо на вислови “зібралися кра­щі люди села”, “відзначимо голов­ніші здобутки та надбання”, “проана­лі­зуй­мо вірогідніші шляхи вирішення проблеми”. Загальновідомо, що форму вищого сту­пеня вживають тоді, коли щось порівнюють за певними ознаками: кращі за ін­ших, головніші від інших, вірогідніші, ніж інші. Вищий сту­пінь порівняння прик­­метників не має значення, синонімічного із формою найвищого ступеня. Ро­сійське “высшая мера наказания” – це по-українському не вища, а “найвища мі­ра покарання”; “высшее качество” – це не вища, а “найвища якість”; сло­во­спо­лучення “высшая аттеста­цион­ная комиссия” треба б перекласти “найвища атес­таційна комісія” і т. ін. Отож і в наз­ва­них вище ситуаціях слід було ска­за­ти так: “зібралися найкращі люди села”, “від­зна­чимо найголовніші здобутки та надбання”, “проаналізуймо найвірогідніші шляхи вирішення проблеми”.
Присвійні прикметникивказують на належність предмета певній особі або істоті.Відповідають на питаннячий? чия? чиє?Присвійні прикметники ут­во­рюють від іменників за допомогою суфіксів-ин-, -їн-, -ів-, -ач-.
Від назв осіб, іменників 1-ї відміни, присвійні прикметники утворюють за допомогою суфікса-ин-:сестрин,Миколин,Галин, Настин.Суфікс-ін-(на письмі-їн-)вживають тільки післяй(Маріїн, Софіїн).
При цьому, якщо основа слова закінчується на приголосніг, к, х, від­бу­ва­ється чергуванняг – ж, к – ч, х – ш: Ольжин, тітчин, свекрушин.
До іменників другої відміни твердої групи додають суфікс-ів-,який у жіночому і се­ред­ньому роді чергується з-ов-:бать­ків піджак – батькова куртка – батькове пальто;до іменників м’якої і мішаної групи – суфікс-ів-(-їв-),який у жіночому і середньому роді чергується з-ев-, -єв-: Василів зо-
шит – Василева книжка – Василеве пальто; Андріїв зошит – Андрієва книж-
ка – Андрієве пальто.Присвійні прикметники, утворені від імен і прізвищ, пи­шуть з великої букви.
Від назв тварин присвійні прикметники утворюють за допомогою суфіксів-ач-, -ин-:птах – пташиний, орел –  орлиний, миша – мишачий, крокодил – крокодилячий.
У текстах офіційного стилю присвійні прикметники вжи­ва­ють дуже рідко, тут пе­ре­ва­жа­ють відносні прикметники на -ський: шевченківський,  ректорський.

Тверда і м’яка група прикметників
До м’якої групи належать прикметники, які під час відмінювання мають закінчення-ій; -ього; -ьому; -ій, -ього; -ім; -ьому, -ім: вечірній; вечірнього; ве­чірньому; вечірній, вечірнього; вечірнім; на вечірньому, на вечірнім.Прик­мет­ники твердої групи мають за­кінчення -ий;-ого;-ому;-ий,-ого;-им, -ому, -ім: природний; природного; природному; природний, природного; природ­ним; на природному, на природнім.

28. Правила передачі цифрової інформації. Узгодження іменника з числівником.

Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки на одиниці виміру) в запису відтворюється словом, а не цифрою (дефектних виробів ... мас бути не більше двох). Так само пишуться однозначні числівники, якими позначаються часові межі(випробування мають тривати три-п 'ять місяців).Якщо однозначне число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами (7 центнерів сіна). Складні й складені числівники звичайно записуються цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (пор.:Булозабраковано 28 виробів з цісї партії і Двадцять вісім виробів з цісі партії було забраковано). Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи за допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій - кожен четвертий знак: 100 000 т.253 530грн).

Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковим закінченням(за 3-м класам точності, радіоприймачі1-го класу). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз:вироби І, 2 і 3-го гатунків.

Складні слова, перша частина яких - цифрове позначення, можуть писатися в документації комбіновано:ІОО-відсотковий, 50-кілометровий.

Числівники граматично пов’язуються з іменниками. Числівники керують іменниками або узгоджуються з ними.

 1.При числівникахдва, три, чотири, обидва іменники вживаються у формі називного відмінка множини:два підручники, три студенти, чотири столи, обидва клени. При сполученні з цими числівниками іменників із суфіксом-ин, який зникає у формах множини, останні набувають форми родового однини:два громадянина, три селянина, чотири киянина. У непрямих відмінках числівникидва, три, чотири, обидваузгоджуються з іменниками:двох підручників, трьом хлопцям, обома черевиками.

 У російській мові ці числівники в називному відмінку завжди вимагають родового однини:два сына, три фильма, четыре стола, оба продавца.

 2.Усі інші кількісні, а також збірні числівники керують іменниками у родовому відмінку множини:п’ять книжок, шістсот сторінок, двоє студентів. У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменником:у п’яти зошитах, двадцятьом журналістам.

 3.Числівникитисяча, мільйон, мільярдвимагають від іменників родового відмінка множини у всіх формах:мільйон жителів, мільйона жителів..., тисяча кілометрів, тисячі кілометрів...

 4.Керування складених числівників визначається останнім словом:тридцять один учень, двадцять два мешканці, сто п’ятдесят мешканців, три тисячі львів’ян.

 5.Дробові числівники у всіх відмінках вимагають від іменника родового відмінка однини:одна друга площі, однієї другої площі..., десять сотих гектара, десяти сотим гектара..., вісім цілих три п’ятих кілометра, восьми цілих трьох десятих кілометра...

6.У мішаних дробах, що включають у себе елементз половиною, з чвертю, характер керування визначається числівником, який виражає цілу частину:один з половиною літр, два з половиною метри, п’ять половиною кілометрів.

 7.Числівникові формипівтора, півторивимагають від іменників родового відмінка однини. При цьому формапівторасполучується з іменниками чоловічого і середнього роду, формапівтори- з іменниками жіночого роду:півтора тижня, півтора вікна, півтори сесії.

 8.У сполученнях, що позначають дати, типуВосьме березня, Першевересня, відмінюється тільки перша частина:до Восьмого березня, присвячено Першому вересня.

29. Функціонування займенникових форм у діловому мовленні.

Займенник - це самостійна частина мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не називає їх.
Отже, з-поміж усіх частин мови займенник вирізняється способом репрезентації (вказівність). У мовленні він дублює іменники, прикметники, числівники. Співвідносячись з названими класами слів, займенник має властиві тільки йому семантичні ознаки та синтаксичні функції.
Специфіка семантики займенників полягає в опосередкованості їх лексичного значення, тобто лише в сфері мовлення вони наповнюються конкретним змістом. З огляду на це займенники використовують тільки у відповідному контексті, у зв'язку з конкретною ситуацією, яка дає змогу визначити обсяг їх значень. Закріпленість займенників за ситуативною предметністю мовлення визначає їхнє основне функціональне призначення - текстотвірне, тобто займенники можуть замінювати назви предметів, присудки, навіть цілі речення і виступають засобом розгортання та встановлення змістових зв'язків у тексті, напр.: Це місто — монстр. Воно себе пасе. Воно не знає, де його коріння (Л. Костенко). У такий спосіб вони сприяють скороченню елементів тексту, конденсації висловлювання.
Кількість займенників у лексичному складі сучасної української літературної мови обмежена, але частота їх вживання дуже висока. Без допомоги займенників важко уявити собі процес побудови речення, хоча, звичайно, їх нагромадження без відповідного словесного оточення утруднює розуміння тексту.
За значенням займенники поділяють на дев'ять розрядів:
І. Особові - займенники, які вказують на особи: перша особа -мовець або група осіб, до яких входить мовець (я, ми); друга особа -співрозмовник, адресат мовлення або група осіб, до складу якої входить співрозмовник (ти, ви); третя особа - особа або особи (конкретний предмет, абстрактне поняття), які не беруть участі у розмові, але про які йдеться у комунікативному акті (він, вона, воно, вони).
Давня українська традиція передбачає вживання займенника Ви як пошанної множини у стосунку до батьків. Зникнення його у звертанні до рідних дехто сприймає не як звичайне руйнування граматичної форми, а як занепад моральних засад українського суспільства: ,Джерідні діти з матір 'ю на ти" (Л. Костенко). Займенник Ви, звичайно, використовують для називання особи, старшої за віком чи посадою.
Узагальнена вказівка на учасників комунікативного акту може бути засобом протиставлення дій, процесів, станів мовця, адресата мовлення, третьої особи і на основі такого протиставлення дає змогу будувати стилістично марковані тексти-мініатюри, напр.: ДІЄВІДМІНЮВАННЯ ЗА ОСОБАМИ (граматична вправа 70-их - початку 80-их рр. XX ст.)
2.  Зворотний - це займенник, який вказує на кого- або що-небудь, що є об'єктом, адресатом власної дії, процесу або стану суб'єкта. Основним репрезентантом зворотності виступає займенник себе. Йому
не властива форма називного відмінка, оскільки вказує на виконавця  виконавців зворотної дії, які позначені особовими займенниками, напр.: Я (ти, він) впевнений в собі. Лише в контексті виявляється числове протиставлення через поєднання з узгоджуваними формами дієслів, напр.: Я бачу себе /Ми бачимо себе.
У формі давального відмінка собі може втрачати самостійність лексичного значення та синтаксичної функції і переходити до розряду часток. Вживаючись при дієсловах, а також інших словах, які виступають у ролі присудка, наголошує, що дія відбувається вільно, незалежно. Функціонує переважно у текстах, що мають розмовний характер, напр.: А братія мовчить собі, витріщивши очі (Т. Шевченко).
Використання цього займенника в усному діловому мовленні пом'якшує категоричність наказу, напр.: Не беріть собі до серця!
У складі виразу нічого собі передає значення „досить добре, непогано" або „такий, як треба; досить добрий, непоганий", напр.: Він хлопець нічого собі! З виразним оцінним значенням, що супроводжує захоплення та здивування, звучить вираз Нічого собі! у радіопередачі про незвичайні історії та події.
3.  Присвійні — вказують на належність (або стосунок) предмета особі: першій (мій, наш), другій (твій, ваш), третій (їхній, його, її, їх), першій, другій і третій особі (свій), напр.: Фірма постійно планує свою діяльність.
Із сукупності присвійних займенників вирізняється група його, її, їх, якій характерна омонімічність з формами родового відмінка особових займенників він, воно, вона, вони. Таким чином, їхня присвійність виражається синтаксичною позицією, на відміну від займенника їхній (їхня, їхнє, їхні). З метою уникнути двозначності в текстах ділового мовлення перевагу слід надавати займеннику їхній для вираження значення присвійності, пор.: їх запрошення і їхнє запрошення, їх вибір і їхній вибір*.
4.  Вказівні - стосуються широкого діапазону ознак (кількості) предмета (цей, той, такий, стільки), тобто спроможні замінити широке коло співвідносних з ними прикметників або числівників, напр.: Річний звіт включає такі форми.
Супроводжувальною функцією займенників цей, той є вказівка на просторову та часову близькість, напр.: у цьому будинку - у тому будинку, ця конференція - та конференція. Для окреслення часового проміжку, позначеного іменником рік, використовують слова цей і минулий, пор.: цього року і минулого року.
Під впливом діалектного оточення можлива підміна форм - займенник той вживають у значенні „цей", а його функцію виконує діалектний займенник тамтой.
5.  Означальні - пов'язані з вираженням кількісно-означальних значень (сам, самий, весь, усякий, кожен (кожний), жоден (жодний), інший).
Займенник сам, самий (сама, саме, самі) вказує на виокремлення особи чи предмета, які виконують дію самостійно, без сторонньої допомоги, напр.: Він сам розв'язав цю задачу.
Інше значення „крайня просторова або часова межа" виражає займенник сам, самий (сама, саме, самі), що має наголос на першому складі, напр.: Край дороги гне тополю до самого долу (Т. Шевченко).
У формі середнього роду саме займенник може виконувати роль частки і підсилювати значення часу, причини, напр.: саме тому не прийшов; саме тоді не прийшов.
8 Дослідники вказують на паралельне вживання присвійних займенників їхній та їх, однак стверджують, що перший має відтінок розмовності, другий - книжності, або навпаки, наголошують, що для уникнення зайвого паралелізму краще в діловому мовленні додержуватися родового чи знахідного відмінків множини займенника вони (тобто їх), ніж присвійного займенника їхній. Високою частотою вживання в діловому мовленні відзначається займенник інший, напр.: інші види діяльності, кредити банків та інших кредиторів, інші джерела фінансування, придбання майна іншого підприємства. Він вказує на предмет чи особу, виражаючи відокремлення, відмежування його від подібних йому або раніше названих, напр.: Фірма здійснює реалізацію продукиії. інших матеріальних иінностей.
Синонімічними є займенники кожен (кожний) і всякий (усякий, всяк), які виражають значення „виділення окремого із сукупності", тобто виконують функцію розділовості, напр.: Ми оцінюємо роботу кожного на основі його вкладу в загальний результат; Ми є прибічниками компетентної роботи кожного з нас на всіх рівнях; Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть, що за долю міліонів мусиш дати ти отвіт (І. Франко); / кожен з нас те знав, що слави нам не буде, ні пам 'яті в людей за сей кривавий труд (І. Франко). До речі, з двох паралельних форм означального займенника кожний і кожен в офіційно-діловій мові перевага надається повній формі кожний.
6.  Питальні - використовують для вираження питання про істот та предмети-неістоти чи невласне-предмети (дії, стани) - хто? що?; ознаку предмета (якість, властивість чи належність) -я/аш? чий?; кількість (предметів, явищ) чи порядок їх при лічбі - скільки? котрий?
Займенники хто? що? неозначено вказують на одну особу (предмет) чи кількох осіб, пор.: Хто ти такий? Хто ви такі? Що приніс? Морфологічною ознакою їх є координація у ролі підмета з присудком: питальний займенник хто? вимагає дієслівної форми чоловічого роду, а займенник що? - дієслівної форми середнього роду, пор.: Хто приїхав? Що впало? Залежні слова прикметникового типу словозміни допомагають виявити ознаки чоловічого і жіночого роду та ознаки числа займенника хто?, напр.: Хто такий? і Хто така? Хто такі?
7.  Відносні - займенники, які виконують роль сполучних слів у складнопідрядному реченні (хто, що, який, чий, котрий, скільки). Для займенників хто, що найтиповішою є функція зв'язку підрядного речення з головним, в якому наявні співвідносні займенники той, такий, кожний, все, напр.: Відповідати буде той, хто вчинив злочин; Треба займатися тим, що приносить прибуток.
Рідше ці займенники можуть стосуватися також іменника в головному реченні, приєднуючи підрядне означальне речення, напр.: Сума коштів, що надійшла на банківський рахунок; Треба залучити працівників, у кого є досвід роботи. Власне атрибутивні відношення між частинами складнопідрядного речення передають займенники який, чий, котрий, пор.: Договір складено в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу; На кожний сорт і артикул товару. котрому визначено окрему ціну, відкривають окремий аналітичний рахунок.
8.  Заперечні - узагальнено вказують на весь клас істот та неістот, абстрактних понять та ознак, на які поширюється заперечення, на їх відсутність (ніхто, ніщо, ніякий, нічий, нікотрий, ніскільки). Вони  виступають другою формою вираження заперечення при основному запереченні, що
здійснюється за допомогою частки не, напр.: Ніхто не промовив ні слова.
Заперечні займенники ніхто, ніщо у формі нікого, нічого вказують на відсутність суб'єкта, об'єкта, адресата, знаряддя дії в безособовому реченні, напр.: Нікому передати досвід; Нічого було втрачати. В текстах ділових паперів практично не використовуються.
9.  Неозначені - вказують на невизначеність особи, предмета, кількісного їх вияву чи ознаки. Специфічних значень невизначеності надають займенникам цього розряду частки де-, аби-, -сь, будь-, -небудь, хтозна-, казна-, які приєднуються до займенників хто, що, який, чий, котрий, скільки, напр.: дехто, дещо, деякий, декотрий, абихто, абищо, абиякий, абикотрий і под.
Використання неозначених займенників у текстах ділового та наукового стилю обмежене. Звичайно, окремі з них беззастережно функціонують у професійному мовленні, напр.: дехто з учасників, деякі фірми, будь-який час. Однак займенники, в структурі яких є частки аби-, казна-, хтозна-, вживають лише в розмовній мові.
У багатьох випадках значення займенників переймають інші частини мови, зокрема прикметники. Неозначений займенник деякий замінюють прикметниками окремий, певний, напр.: в окремих випадках, певний час.
У текстах ділового мовлення існують застереження щодо використання окремих займенників з огляду на їх змістове наповнення чи стилістичне забарвлення, зокрема:
1.  Займенник Ви у стосунку до однієї особи вживають в усному та писемному діловому мовленні для висловлення поваги, пошани, ввічливості до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою.
У документах (заява, доповідна записка, пояснювальна записка, наказах, розпорядженнях, ділових листах та ін.) намагаються уникати особових займенників, напр.: Прошу дозволити (звільнити, допустити); Доводжу до Вашого відома; Наказую; Пропоную; Нагадуємо; Надсилаємо; Повідомляємо.
2.  У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я чи на ім'я та по батькові або використати слова пан, добродій.
3.  У діловому мовленні часто використовують займенник ми, коли хочуть уникнути категоричності тону, пом'якшити наказ, прохання, напр.: Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми. Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слухача (читача) до участі в міркуваннях, напр.: У процесі дослідження ми пришили до таких висновків. Особливого забарвлення набуває займенник ми у мові лікаря, за допомогою якого він наближає себе до пацієнта, напр.: Як ми себе почуваємо?
4.  Присвійний займенник свій не вживають, якщо він дублює наявне у тексті слово, наприклад, прикметник власний, який набув у сучасній українській літературній мові значення „свій", наприклад, свій власний дім, але Він перетинається у своєму функціонуванні з... або Це випадок з власної практики.
5.  Потрібно уникати форм орудного відмінка особових займенників для називання суб'єкта дії, напр.: ми запропонували або було запропоновано замість нами запропоновано; ви довели або було доведено замість вами доведено.

30. Особливості вживання службових частин мови в діловому стилі.

При складанні службових документів особливо важливо стежити за правильністю вживання прийменників.

У діловому стилі є ряд особливо часто повторюваних усталених словосполучень дієслівного типу, де вибір прийменників неможливий. Так, лише таке вживання прийменників можливе:
витрати на...;
відрахування на...;
винагорода за...;
покладається на...
Можливість вибору прийменника використовується для підкреслення певного відтінку думки. Наприклад, напрям усередину чогось, перебування всередині чогось - при називанні транспортних засобів - позначається іменникомв(у):їхати у вагоні, зайти в каюту; вид транспортного засобу позначається прийменникомнаабо без прийменника:на літаку, літаком.
Деякі з паралельних конструкцій набувають специфічного значення саме в ділових текстах, наприклад:
за звітний період- за увесь час, взятий разом, як одне ціле;
у звітний період- протягом певного часу, за який звітуються.
Правильно вибрані прийменники створюють не тільки відтінки у значенні, але й надають тексту певного стилістичного забарвлення. Наприклад, прийменникипо лінії, з боку, в напрямку, з метоюшироко використовуються в діловому стилі і мають канцелярське, офіційне, беземоційне забарвлення.
У переважній більшості випадків вибір прийменника визначається мовною традицією, а також зумовлений конкретним текстом (лексико-граматичними зв'язками окремих слів, які сполучаються).
Прийменникпротиу діловому стилі має значення "порівнюючи з чимось" (збільшити обсяг виробництва у 2 рази проти минулого року). Якщо у реченні один із порівнюваних компонентів стоїть у вищому ступені, тоді прийменникпротине вживається.
Прийменникзавдяки(він вживається з давальним відмінком:завдяки зусиллям колективу) має відтінок значення вдячності; тому коли йдеться про причини, що заважають чомусь, він замінюється прийменникомчерез.
Прийменникив - нарозрізняються не лише за змістовими відтінками, а й за традицією вживання.
Вчитися в школі, в інституті, в університеті;
вчитися на курсах, на відділені;
працювати в школі, в колгоспі;
працювати на заводі, на складі.
Прийменниквсуперечвживається лише з давальним відмінком іменних частин мови, вживання цього прийменника з родовим відмінком іменних частин мови є незнанням граматичних норм.
Відсутність прийменника інколи створює двозначність, наприклад:лист організації- від організації? до організації?
Повторювані прийменники можуть пропускатися при однорідних іменниках, якщо останні мають однакову форму, близькі за змістом і не поширені означеннями. Проте повторювання прийменника обов'язкове, якщо однорідні слова з'єднуються неоднаковими прийменниками, якщо однорідні слова пов'язуються повторюваними або парними сполучниками.
В українській літературній мові існують усталені прийменникові конструкції ділового стилю, наприклад:
за наказом, згідно з наказом, відповідно до наказу;поставити за приклад(нев приклад);ввести до складу(нев склад);за вказівкою(непо вказівці);за всіма правилами(непо всіх правилах);з ініціативи(непо ініціативі);  промова в питанні(непромова по питанню);  по закону, за законом, згідно з законом;  одержувати за рахунком, одержувати згідно з рахунком;з нашої ініціативи, за нашою ініціативою;
заходи щодо, для, до.
Важкими для перекладу є, зокрема,російські конструкції з прийменником по, які в українській мові перекладаються цілим рядом прийменникових та безприйменникових конструкцій, наприклад:
конструкція з прийменникомпо:кампанія по виборах, черговий по вокзалу;
конструкція з прийменникомза:за дорученням, за пропозицією, за освітою;
конструкція з прийменникомз:з багатьох причин, дослідження з фізики, матеріали з питань економіки;
конструкція з прийменникомна:називати на ім'я, на мою адресу, на вимогу;
конструкція з прийменникому(в):викликати у службових справах, в усіх напрямках;
конструкція з прийменникомдля:комісія для складання резолюції;
конструкція з прийменникомчерез:через помилку, через непорозуміння;
конструкція без прийменника (з орудним відмінком іменника):повідомити телефоном, старий віком.

 При виборі прийменника треба бути уважним, а у складних випадкахзвертатися до словника.

31. Загальні риси синтаксису в ділових паперах.

Мова — могутнє знаряддя і шкільного навчання, і наукової, і публіцистичної думки, і ораторського мистецтва, і поетичної творчості, і ділового листування, і дипломатичних переговорів. (М. Рильський)

 Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародноїтелерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Тип°ва ознака ділового стилю — використання віддіє-вних іменників. Вони створюють загальне уявлення про

Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1997року; подати звіт до 20 серпня 1997року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.

Наприклад: Пропонуємо проводити змагання за містом; Рекомендуємо надавати перевагу одягу з натуральної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов'язок; зобов'язання тощо.