XtGem Forum catalog

Для переходу  до  ринкових відносин  в нашій країні  треба  запровадити  роздержавлення  і приватизацію. Під  роздержавленням  власності  розуміють  перетворення  державних  підприємств  напідприємства,  зас-новані на  інших (недержавних)  формах  власності, під  приватизацією  -  процес  придбання влас- ність  громадянами  або  їх  об’єднаннями  усіх  або  частини  акцій  (паїв)  акціонерних  товариств,  інших  господарських  товариств,  а  також  підприємств.

В  Україні  приватизацією  займається  Фонд  державного  майна, міські  комітети з управління  комунальним (муніципальним)  майном.

Використовують  такі  форми  приватизації:

ліквідація  підприємства  і  реалізація  його  активів  на аукціоні;

викуп майна,  що  здано  в  оренду;

купівля-продаж  підприємства;

перетворення підприємства  в  акціонерне  товариство  з наступним продажем  акцій.

Форма  приватизації  “купівля-продаж”  включає три її можливих  способи:  за комерційним,  за  некомерційним  конкурсом,  на  аукціоні.

З  усіх  перелічених  способів  приватизації  варіант  купівлі-продажу  за  конкурсом дає єдину можливість  стати  повновладним  власником підприємства  для  трудового  колективу.  Однак  ризик  бути  проданими в чужі  руки  досить  великий,  тому  профспілці  та  адміністрації  насамперед  слід зважити  свої матеріальні  ресурси,  відшукати  спонсорів  або  визначитися  з  кредитом.

Найбільше  відповідає  інтересам  трудового колективу  і Україні в цілому  той варіант  приватизації,  при якому трудовий  колектив  за умови закритої  підписки  одержує не менше,  ніж  51%  акцій.  Але  такий  варіант  придатний не в  усіх  випадках. У  працівників  підприємств,  що мають  високу  вартість  виробничих  фондів,  може просто  не вистачити  грошей  на викуп  акцій.

Однак  одержати в  процесі  приватизації  контрольний  пакет  акцій - ще  не означає  стати власником. Для цього  треба ще реально  управляти  підприємством,  отже  до статуту  акціонерного  товариства,  що створюється на  базі  державного підприємства,  необхідно внести  пункти,  які б  забезпечили  трудовому  колективу  участь в  управлінні  підприємством  і можливість  контролювати  діяльність  адміністрації.

На  сьогодні  в Україні  мають  місце  такі  організаційно-правові  форми  підприємств:  державні,  муніципальні,  приватні, товариства, акціонерні товариства,  кооперативи. Для  всіх їх законом  гарантуються  рівні права й  можливості,  що  створює  нормальне  ринкове  середовище. Кожне  підприємство  може самостійно визначити  для свого виробництва  вид  конкурентоспроможної продукції, вибирати  постачальників та споживачів,  установлювати  вільні ціни на  продукцію.  Законом  передбачено також,  що підприємства  можуть  займатися  зовнішньоекономічною діяльністю,  валютний прибуток  від якої, за відрахуванням  податків,  використовується  ними самостійно.

Підприємство  як суб’єкт  ринкової  економіки,  реалізує свою продукцію  за вільними  ринковими цінами.  При цьому,  вільні  оптові  ціни встановлюються  виробником  за  згодою  споживача і посередників  (постачальницькі,  збутові, торгово-закупівельні  організації),  роздрібних торгових  підприємств,  що реалізують  товари  населенню,  та  торгово-закупівельних  підприємств. Вільні  оптові  ціни  за  продукцію  виробничо-технічного призначення  та товари  народного споживання  визначаються,  виходячи  з  кон’юнктури  ринку  ( попиту  та пропозицій),  якості продукції,  умов  поставки.

У цінах  за товари  враховуються  собівартість  (витрати  на  виробництво)  і податок  на  додану  вартість.  Крім того,  у  вільні  відпускні ціни за товари  народного споживання,  що підлягають  оподаткуванню акцизами, включаються суми акцизів за встановленими  ставками.

Реалізація товарів населенню відбувається за вільними роздрібними цінами. Ці ціни формуються виходячи з вільної відпускної ціни з податком на додану вартість та торговельної  надбавки.

Важливим  моментом  у діяльності  підприємства  є виплата  податків. Основним  об’єктом  оподаткування в  сучасних умовах  є  прибуток  підприємства.  Оподатковуваний прибуток  являє собою  суму  прибутку  від реалізації продукції,  основних  фондів,  іншого майна  підприємства  та доходів від  позареалізаційних  операцій.  Порядок обчислення,  сплати, строки,  ставки  податку  на  прибуток  визначені  законом  України.

Крім  податку на прибуток  підприємства  сплачують  інші  загальнодержавні  й  місцеві  податки та  збори.  Загальнодержавні:  податок на  додану  вартість,  акцизний  збір,  плата  за землю,  державне  мито,  податок на  майно  підприємств,  відрахування  та збори на  будівництво, ремонт  та  утримання  автомобільних  шляхів,  внески  у  фонд  зайнятості,  внески  у фонд  соціального  страхування,  внески у  пенсійний  фонд,  плата  за  забруднення  довкілля  та ін.  Місцеві  податки  та  збори -  готельний  збір, комунальний  податок,  збір  за  парковку  автомобілів,  ринковий  збір,  податок на  рекламу  та ін.

Після  сплати  податків підприємство  має право  використати  весь  прибуток,  що  залишився,  за своїм  розсудом.

У  ринкових  умовах  підприємство  може  бути  оголошено  банкрутом.  Законодавством  України  передбачено,  що  претензії  кредиторів  можуть  бути  звернені  на  основні  фонди  та будь-яке  майно  підприємства,  яке  збанкрутувало.

В  умовах  переходу  до ринкових  відносин  різко  підвищується  роль  розробок  стратегії  та тактики  поведінки  підприємства  на  ринку. Це  потребує  зусиль  усіх  економічних  служб,  економічної  підготовки  кадрів.

Враховуючи те,  що значна  частина  підприємств  житлово-комунального господарства  є  природними  монополістами,  високу  соціальну  значущість  житлово-комунальних  послуг,  цінову  політику,  що  склалася  в  галузі  (за роки  планової  економіки)  та  інші  фактори, Державний  Комітет  України  з  житлово-комунального  господарства  розробив  Концепцію  переходу  підприємств  до  ринкових  відносин. Держкомітетом розроблена  галузева  Концепція  приватизації  майнового  комплексу  житлово-комунального господарства,  основні  положення  якої  включені  в  державну  програму  приватизації  майна  державних  підприємств,  затверджену  Верховною  Радою  України.

У  житлово-комунальному  господарстві  першочерговій  приватизації  підлягають:  житловий  фонд,  експлуатаційні  підприємства  житлово-комунального  господарства,  що включають  підприємства  ліфтового, готельного,  зеленого господарства,  ритуального обслуговування,  благоустрою  населених  пунктів,  ремонтно-будівельних,  а  також  за  погодженням  з Кабінетом  Міністрів  України  і  експлуатаційні  підприємства  водопровідного,  каналізаційного  та  теплового  господарства.

Не підлягають  приватизації  підприємства  міського  електротранспорту,  об’єкти  інженерної  інфраструктури  та благоустрою міст, включаючи  мережі, споруди,  обладнання,  що пов’язано  з виробництвом  та  забезпеченням  споживачів  водою,  теплом,  відведенням  та  очисткою  стічних  вод,  а  також  крематорії  та  кладовища.

Держкомітетом  сформовано  прогноз-програму  приватизації  майна  підприємств,  що  знаходяться  в загальнодержавній  власності.  Аналогічні  програми  на  рівні  комунальної  власності  є  в кожній  області.

Роботу  з  приватизації майна  державних  підприємств  здійснює  Фонд  державного  майна  України  та  його  регіональні  відділення. Держкомітет  з  житлово-комунального  господарства, як орган  державного управління  визначає  основні  напрямки  цієї  роботи  в галузі,  розробляє  методичні  матеріали, проводить  навчання  кадрів,  координує  процес  приватизації  майна,  що  знаходиться  в  загальнодержавній  власності.

З  питань  цінової  політики  основні  напрямки  галузевої  Концепції  полягають  в  наступному.  Політика цін  та  тарифів  на  послуги  житлово-комунального  господарства,  що  передбачає  дотування  підприємств,  не  відповідає  ринковим  умовам.  Необхідно  перейти  на  нові ціни  та  тарифи, які  забезпечили  б  їх  економічну  відповідність  витратам  підприємств  на надання  послуг.

При  здійсненні  реформи  цін  та тарифів  виникає  ще одна  складна  комплексна  проблема  входження  житлово-комунального  господарства  та населення  до  ринкових  відносин -  адресні  компенсації  на  оплату  житлово-комунальних  послуг  малозабезпеченим  громадянам,  що  повинні  пом’якшити  наслідки  зростання  цін.

Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Формально елементи цих відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування не були наповнені адекватним змістом.
  Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов’язане з:
- переходом до вільного ціноутворення;
- організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності;
- підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку.
  Зазначені проблеми охоплюють лише внутрішньоекономічну лібералізацію економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків. 
  Основними її формами є:
- ліквідація повного одержавлення зовнішньоекономічних зв’язків;
- створення умов для припливу зарубіжних інвестицій;
- помірна лібералізація експорту та імпорту (відміна невиправданих обмежень і пільг);
- забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні.
  Формування повноцінних ринкових відносин неможливе без створення ринкової інфраструктури — системи економічних і надбудовних закладів (інститутів), які покликані обслуговувати ринковий механізм з метою безперебійного руху товарних і грошових потоків, їх відповідного розподілу в просторі й часі.
  Процес формування ринкової інфраструктури у перехідній економіці має певні особливості, а саме:
- багато з інститутів ринкової інфраструктури створюються, як кажуть, на “порожньому місці”, тобто без аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо);
- створення цих інститутів не завжди базується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів — горезвісні фінансові “піраміди”);
- новостворені інститути не завжди чітко визначають своє місце у ринковій інфраструктурі, не завжди усвідомлюють і виконують покладені на них функції;
- має місце непропорційність у виникненні та розвитку окремих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі становленням пенсійних фондів;
- багато інститутів ринкової інфраструктури діють мляво, висувать як головну мету проблему виживання.
  Процес формування ринкових відносин і ринкової інфраструктури супроводжується становленням ринкового і державного механізмів регулювання економіки. Усвідомити особливості та взаємозв’язок цих процесів студентам допоможе узагальнення навчального матеріалу теми 8 “Ринок: сутність, функції та моделі” і теми 15 “Держава та її економічні функції”.
  Особливості ринкової трансформації економіки України можна визначити так:
  1) вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;
  2) глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;
  3) зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення;
  4) трансформаційний економічний спад, зумовлений значною мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації;
  5) необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР;
  6) складність інтеграції України у світове господарство;
  7) затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно з рядом інших постсоціалістичних країн;
  8) високий рівень тіньової економіки (понад 50 % ВВП) та засилля олігархічно-кланових структур.