Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток останніх двох десятиліть ХХ століття відбувався під дедалі потужнішим впливом глобалізації. Глобалізація – об’єктивний та всеосяжний процес. Змінюються структура й форма організації світової економіки, міжнародних економічних відносин. Глобалізація виявляється у зростанні міжнародної торгівлі й інвестицій, значному підвищенню ролі транснаціональних корпорацій (ТНК) у світогосподарських процесах.На початку ХХІ століття світове господарство все більше перетворюється в єдине ціле, в якому постійно формуються і протікають різнопланові процеси.
Свідченням зростання взаємозалежності національних економік є їх надзвичайна чутливість до процесів, що відбуваються в інших регіонах планети.
Метою статті є визначення терміна “глобалізація” різними авторами, також простеження процесу глобалізації у новітній історії. Визначення впливу глобалізації на різні національні економіки та на сучасне світове господарство в цілому. 
Взагалі глобалізація світової економіки складна, багатоаспектна проблема, що постійно породжує численні наукові дискусії і тому на сьогодні вона не має простого і однозначного тлумачення. За цим поняттям переховується велика кількість явищ і одночасно протікаючи процесів, а також проблем, які торкаються всього людства і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності.
Термін “глобалізація” уперше введено в науковий обіг Т.Левітом у 1983 році. Він визначив “глобалізацію” як феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються ТНК.
Ширшого значення новому терміну надала Гарвардська школа бізнесу. У 1990 році консультант цієї школи К.Омі опублікував книгу “Світ без кордонів”, у якій сформував позицію школи щодо цієї проблеми. Вважаючи, що світова економіка визначається взаємозалежністю трьох центрів (ЄС, США, Японія), він стверджував, що економічний суверенітет окремих держав став безглуздим, а на сцену світової економіки виходять “глобальні фірми”.
Відповідно до комплексного підходу – глобалізація це комплексне геополітичне, геоекономічне, геокультурне явище, що має потужний ефект для усіх сторін життєдіяльності суспільства. 
Глобалізація – це об’єктивний соціальний процес, змістом якого є дедалі більший взаємозв’язок та взаємозалежність національних економік, національних політичних і соціальних систем, національних культур, а також взаємодія людини й довкілля. В основі глобалізації лежить розвиток світових ринків товарів, послуг, праці й капіталу. 
Українські вчені Д.Г. Білорус, А.М. Поручник та Д.Г. Лук’яненко сформували структуризацію глобалізаційного процесу, яка подана на рис. 1.

Рис. 1. Структуризація глобалізаційного процесу

Таким чином, усі перераховані визначення терміна “глобалізація” показують, що на сьогодні немає єдиної відповіді, що являє собою глобалізація. Але кожне з перерахованих визначень відображають певні риси реальності.
При розгляді глобалізації як процесу дослідники виділяють три етапи.
Першим етапом вважають сформований до кінця ХІХ століття глобальний ринок товарів і капіталу у рамках Великобританії. До 1914 року Великобританія координувала усі функції, що інтегрували міжнародну економічну систему.
Другий етап глобалізації датується періодом після Другої світової війни. 1945-1975 роки ознаменувалися відновленням і модернізацією довоєнного потенціалу світової економіки, деколонізацією та формуванням нового світового порядку.
Сучасний етап глобалізації характеризується багатьма відмінностями порівняно з двома попередніми етапами. 
До головних ознак глобалізації можна віднести:

·  взаємозалежність національних економік та їх взаємопроникнення;

·  інтернаціоналізація світової економіки під впливом поглиблення міжнародного поділу праці;

·  послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

·  становлення єдиної системи зв’язків і нової конфігурації світової економіки;

На сцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які нині є головними суб’єктами світогосподарських процесів. 
Такими суб’єктами є:

·  міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, МОП, СОТ);

·  країни “великої сімки”;

·  багатонаціональні корпорації;

·  великі міста.

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли дедалі більше суб’єктів світогосподарських зв’язків не мають певної державної належності.
Журнал “Foreign Policy” щорічно публікує індекс глобалізації країн, який відображає розвиток політичної, економічної, персональної та технологічної глобалізації у 62 країнах світу, на які припадає 96 % світового ВВП та 84 % населення світу.
При складанні рейтингу враховують чотири основних параметри:
по-перше, показники економічної інтеграції (обсяг міжнародної торгівлі, прямі іноземні та портфельні інвестиції, міжнародні платежі тощо);
по-друге, показники персональних контактів (міжнародний туризм, міжнародні телефонні переговори, поштові відправлення, перекази тощо); 
по-третє, показники технологізації (кількість користувачів Інтернет, Інтернет-сервери тощо);
по-четверте, показники участі у міжнародній політиці (кількість посольств, участь у міжнародних організаціях тощо). 
За останні роки перелік найглобалізованіших держав світу практично не зазнав змін. Відповідно до даних на 2008 рік найбільш глобалізованою країною стала Ірландія. На другому місці – Сінгапур, на третьому – Швейцарія. Ці держави ніколи не випадали з першої п’ятірки, а Ірландія є найглобалізованішою країною уже третій рік поспіль.
Крім них, серед двадцяти найглобалізованіших країн: Нідерланди, Фінляндія, Канада, США, Нова Зеландія, Британія, Австралія, Чехія, Франція, Португалія, Норвегія, Німеччина, Словенія і Малайзія. Останні десять рядків рейтингу посіли Іран, Індія, Єгипет, Індонезія, Венесуела, Китай, Бангладеш, Туреччина, Кенія і Бразилія.
Україна посідає 43-те місце та є останньою з усіх країн Центральної та Східної Європи у цьому рейтингу. Це пояснюється насамперед уповільненням реформ у ключових секторах та  політичною нестабільністю.
Розгортання процесу глобалізації несе в собі суперечливий вплив на національні економіки та на сучасне світове господарство в цілому.
Однозначно оцінити вплив глобалізації на світові процеси не можна. Існують і переваги її і недоліки. Переваги глобалізації чітко сформульовані 
Р.П. Колосовою, яка визначила, що глобалізація дозволяє:

·  поглиблювати міжнародний розподіл праці;

·  ефективніше розподіляти кошти і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню якості трудового життя, розширенню життєвих перспектив населення (при нижчих для нього затратах);

·  здійснювати економію на масштабах виробництва, що потенціально може сприяти зниженню цін, а значить, стійкому економічному зростанню, підвищенню рівнів зайнятості й життя;

·  підвищити рівень продуктивності праці в результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні й поширювати передову технологію, а також посилити конкурентний тиск на користь безперервного введення інновацій у світовому масштабі.

Крім того, глобалізація може сприяти вільному і широкому розповсюдженню капіталів, зростанню зарубіжних інвестицій, розширенню можливостей для розвитку інфраструктури, полегшенню контактів між людьми різних країн.
Однак глобалізація несе з собою не тільки переваги, а й недоліки, негативні наслідки і потенційні проблеми. Вона супроводжується:

·  взаємозалежністю фінансових ринків;

·  зростанням спекулятивних валютних потоків між державами і вторинних фінансових ринків;

·  станом платіжної і торгівельної розбалансованості, що у сукупності значно обмежують можливість формулювання незалежної макроекономічної політики на національних рівнях.

Таким чином, і досі не зрозуміло, що ж у кінцевому рахунку глобалізація несе країнам – загрозу чи нові можливості? Позитивний чи негативний вплив від глобалізації залежить від рівня розвитку національної економіки країни.
Дійсно, глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій в розвитку сучасного світу, що значно впливає не лише на економічне життя, але й тягне за собою політичні (внутрішні і міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. 
Так як Україна не може уникнути втягнення у глобалізаційні процеси, тому політичну та економічну політику держави треба формувати відповідно до факторів розвитку глобалізації, аби знешкодити можливі негативні наслідки та максимізувати вигоди від процесу глобалізації. Тому що Україна поступово інтегрується до міжнародних організацій та ринків і наслідки глобалізаційних процесів стають дедалі відчутнішими для української економіки.
Тому аналіз цього всесвітнього процесу має не лише теоретичне, але і суто практичне, надзвичайно важливе значення для України, для її зовнішньоекономічної, а в більш широкому значенні – всієї економічної політики.