XtGem Forum catalog

1.Охарактеризуйте основні періоди історії світового господарства.Періодизація – це визначення певних хронологічно послідовних етапів у господарському розвитку суспільства.й до сьогодення немає спільного погляду навіть стосовно виділення основних підходів до періодизації. Формаційний(лінійний)підхід ґрунтувався на моделі К.Маркса, в основу якої було покладено спосіб виробництва як сукупність виробничих відносин і продуктивних сил. Існує також так званий плюралістичний підхід, який, навпаки, призводить до втрати моменту єдності всесвітньо-історичного процесу, а сам цей процес розглядається як механічна сукупність ізольованих культурно-історичних умов.Існує також нелінійний, цивілізаційний підхід. Поряд з уже зазначеними підходами, можна виділити такі напрямки розв’язання проблеми періодизації ек.історії: 1)підхід, в якому історія ек.розглядається як піднесення від нижчого до вищого рівнів її розвитку. Представники: - С.Десницький вирізняв чотири стадії економічного розвитку1) первісний, або мисливський (у т.ч. збиральництво); 2) скотарство; 3) рільництво; 4) комерцію.– Ф.Ліст виділив 5 стадій (стадія дикунства, скотарська, рільницька, рільницько-мануфактурна, рільницько-мануфактурно-комерційна); - Мечников виділтв 3 стадії (річковий період, середземноморський-Середньовіччя, океанський-Новий та Новітні часи). – Бруно Гільдебранд – 3 послідовні стадії(натуральне гос-во, грошове гос-во, кредитне гос-во). – К.Бюхер виокремив 3 стадії(замкнутого дом.гос-ва, стадію міського гос-ва, стадію н/г).-В.Ростоу виділяє 6стадій(традиційне сус-во, створення передумов для зрушення, стадія зрушення, або промисловий переворот, стадія наближення до зрілості, стадія, що забезпечує високий рівень масового споживання, пошук способів якісного поліпшення життєвих умов людини). 2)теорії історичного кругообігу, або циклічності історико-економічного розвитку сус-ва. Дж.Віко у культурній традиції кожного з народів виділяє 3 типи часу (релігійна доба-період дикунства, злиднів, безсловесного існування, коли людська фантазія обожнювала сили природи; героїчна доба-людство вступає у суспільні, родинні стосунки; людська доба-запровадження формального правопорядку).

2.Напрямки життєдіяльності в палеоліт-мезоліт. Палеоліт(3млн – 10тис р до н.е): підкорення вогню, побудова житла, самоусвідомлення себе і власної діяльності, винайдення мікролітів, пристосування до нових природно-кліматичних умов. Характер життєдіяльності людини – привласнюючий. Все це впливало на напрямки життєдіяльності. Напрямки – збиральництво, риболовство, мисливство.Зі збільшенням потреб кількісно зростаючою людської спільноти збільшилася і потреба в зброї, що спричинило суттєве її вдосконалення. Виникають два основні знаряддя з кременю — гостроконечник та скребло, що виготовлялися у різних технічних варіантах, відповідно до місцевих виробничих можливостей.

Мезоліт (10-6 тис р до н е)  удосконалення знарядь праці, виникнення макролітів(сокира), винайдення водного транспорту (колоди), приручення диких тварин, Характер життєдіяльності людини – привласнюючий. Напрямки – риболовство снастями, річкове збиральництво.Найважливішими серед досягнень людського суспільства доби мезоліту стали винайдення лука і стріли, початок приручення тварин, перші кроки до зародження землеробства.Населення цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних тварин та птахів і рибальством. Відповідно змінився і характер кам'яних знарядь, їх виготовляли дуже малими-"мікролітами" - для насадки на стріли, для вставки у списи, гарпуни.

3. Неолітична революція та її вплив на господарський розвиток первісного суспільства.  На межі 10-12тис.років до н.е. почався перехід від палеоліту до неоліту. Неолітична революція означає зародження нової форми гос-ва -виробничо-відтворювальної. Основними ознаками неолітичної революції є: 1)перехід від кочового до осілого гос-ва; 2)спеціалізац. госп.дія-ті – від збиральництва до землеробства, від мисливства до тваринництва; 3)суб’єкт господарювання став власником вміння, не залежав від природи. Неол.революція та перехід до регулярного виробництва матеріальних благ сприяли перевищенню мінімально-необхідного рівня споживання і зростанню надлишкового продукту. Наявність надлишкового продукту, регулярність його отримання поряд із формуванням осіло-землеробських поселень були поштовхом до змін в організаційно-господарських відносинах первісного суспільства. З’являються перші історично сформовані соціальні інститути – поділ праці, сім’я, рід, плем’я, община, релігія, власність.Неолітична революція стала завершальним етапом розвитку простих суспільств і прологом до складного суспільства. До складних суспільств відносяться такі, де з’являється прибавочний продукт, товарно-грошові відносини, соціальна нерівність і соціальна стратифікація (рабство, касти, стани, класи), спеціалізований і широко розгалужений апарат управління.

4. Причини руйнування первісного  суспільства.Первісне суспільство  сформувалось внаслідок етногенезу- утворення народів, шляхом обєднання  племен. Формується цивілізоване суспільство, яке характеризується існуванням спільностей  людей з певною ієрархією, суспільним поділом праці, виникнення світогляду, деякої культури. Ознаками розпаду родового ладу зявилися виникнення майнової нерівності, зосередження багатств і влади в руках вождів племен, почастішання збройних зіткнень, звернення полонених на рабів, перетворення роду кровноспоріднених колективу в територіальну громаду.У різних районах світу руйнування первісно-общинних відносин відбулося різночасних, різноманітними були і моделі переходу до вищої формації: деякі народи утворили ранньокласові держави, інші рабовласницькі, багато народів минули рабовласницький лад і перейшли відразу до феодалізму, а деякі - до колоніального капіталізму. Первісно-общинний лад - відправна точка в історії людства. Це сама тривала за часом суспільно-економічна формація, вона існувала у всіх народів на ранній стації розвитку. Важливим етапом в історії первісної людини стала першим економічна революція (неолітична), коли відбувся перехід від привласнюючого господарства до виробничого. У міру поглиблення суспільного поділу праці та зростання його продуктивності в первісному суспільстві посилився обмін, виник додатковий продукт, що стало основою появи приватної власності та майнової нерівності. На зміну первісній строю приходять класові суспільства.

5. Значення Трипільської культури.  Особливе місце в господарській еволюції українських земель посідає Трипільська культура (VII—III тисячолітті до н.е.). Першим дослідником цієї культури був чеський археолог В. Хвойка, Отже, протоміста та протописемність дають підстави вважати Трипілля протоцивілізашєю, що зароджувалася паралельно з найдавнішими містами-державами Близького Сходу. Трип. Племена першими на території Укр вступили в добу використання металів, першими створили сонячний календар, господарство носило відтворювальний характер, формується наземний транспорт, у них сформувалася духовна культура та релігійні уявлення, зміцнювали екон зв’язки з ін. цивілізаціями. Трип культура заклала господарсько-екон традиції виробничої діяльності,етно-культурні особливості, філософсь-релігійні уявлення майбутнього словянського світу.Трипільці опанували виплавку міді, займалися прядінням, ткацтвом, виробництвом кераміки, ремісництвом: виготовляли різні знаряддя праці, предмети побуту, мисливську зброю. Кремінь, камінь, а згодом мідь були основною сировиною для цих ремесел. При виробництві кераміки трипільці виліплювали посуд руками. Після опалювання в печах посуд розписували мальовничим орнаментом з переважанням білого, червоного, жовтого та чорного кольорів. Орнамент складався з магічних символів.

6. ОсобливостіСхрабства.Сх рабство виникло в 4 тис до н е в Стародавньому Єгипті. Вигiдне стратегiчне та географiчне положення сприяло його полiтичному та економiчному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство на високоурожайних, поливних землях долини Нiлу. Другою важливою галуззю господарства було тваринництво, яке вiдтiснило мисливство. Єгиптяни винайшли соху, навчилися виливати з мiдi ножi, сокири, наконечники стрiл, посуд. Проте найбiльшим їхнiм господарським досягненням стала зрошувальна система землеробства.Спочатку рабів використовували на важких фізичних роботах, пізніше їхні функції розширювалися. Раби традиційно належили державі, джерелами рабства були: війни, борги; сх. Рабство не було класичним, основна сфера ек життя залишалася поза рабовласницьким виробництвом, використання рабської праці носило малопродуктний характер. Економiка схiдного рабства характерна i для Стародавньої Індiї та Китаю. Вже в iV тис. до н. е. в долинi Інду зародилося зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремiсничi мiста, торгiвля. Знаряддя працi виготовлялися як з металу (мiдi, бронзи), так i з каменю. Гончарi славилися своїми глиняними виробами, ткачi — бавовняними тканинами. Вторгнення завойовникiв на деякий час загальмувало господарську дiяльнiсть мiсцевих жителiв. Тiльки в ii—І тис. до н. е. спостерiгалося швидке пiднесення економiки Індо-Ганзької долини. Використовуючи залiзнi знаряддя працi, землероби на зрошуваних полях збирали два врожаї на рiк цукрової тростини, пшеницi, проса, льону, бавовнику, рису. Високого рiвня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелiрна справа тощо. Особливостi схiдного рабства можна узагальнити так. 1. Воно не володiло суспiльним виробництвом. Головна сфера економiчного життя — сiльське господарство — залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабiв використовувалася для обробiтку грунту, особливо в системi царського i храмового господарства. 2. Раби належали в основному державi. Головними джерелами рабства були вiйни, пiратство, боргове рабство. 3. Використання рабської працi було однобоким i непродуктивним. Рабiв використовували для обслуговування рабовласникiв, вони брали участь у будiвництвi пiрамiд, каналiв тощо. 4. Схiдне рабство не було класичним, у ньому переплiталися громадськi та рабовласницькi елементи.

7. держ господарський комплекс Єгипту.Царське майно та господарство відрізнялося від госп інших. Держава Стародавнього Єгипту склалося в північно-східній частині Африки, в долині, розташованій по нижній течії ріки Нілу. Все сільськогосподарське виробництво Єгипту було пов'язано з щорічними розливами Нілу, з дуже раннім будівництвом тут іригаційних споруд, на яких і став вперше використовуватися праця рабів-військовополонених. Інтенсивно розвивається поливнеземлеробство сприяє соціальному розшаруванню, виділенню управлінської верхівки на чолі з первосвящениками-жерцями вже в першій половині IV тисячоліття до н.е. У другій половині цього тисячоліття складаються перші державні утворення - номи, що виникли внаслідок об'єднання навколо храмів сільських громад для спільного ведення землеробських робіт.Дещо пізніше Єгипет стає роздробленою державою де на чолі невеликої держави був фараон.  Фараони мали величезні земельні багатства, розпоряджалися землею на свій розсуд, він міг її подарувати, передати у спадок. Всі с/г роботи контролювала царська адміністрація основною галуззю господарського комплексу Єгипту є сільське господарство. Оскільки на півночі розвивалося в основному тваринництво, а на півдні - землеробство, то між цими областями виникає жвава торгівля. На поливних долинах ріки Ніл розвивалося землеробство. Іншою важливою галуззю господарства стало тваринництво. Єгиптяни навчилися виготовляти з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Та найбільшим господарським досягненням Стародавнього Єгипту стала зрошувальна система землеробства.

8. Екон думка Єгипту. Головною проблемою давньоєгипетської літератури було питання управління. В «Повчаннях» відбивалися питання управління на різних рівнях, в «Повчаннях геракліопольского царя своєму синові Мерікара» приділялася увага зміцненню чиновницького апарату, в «Повчаннях Ахтоя, сина Дуауфа, своєму синові Піопі» прославлялася кар'єра писаря. З літературних джерел можна зробити висновок про високий рівень централізації управління в Стародавньому Єгипті. Про економічну думку стародавнього Єгипту можна довідатись з творів державних чиновників (цисарів), багато з яких мають дидактичний характер (повчальний), різних адміністративно-господарських та юридичних документів. Формування економічної думки Старод. Єгипту простежується в таких творах 1)«Повчання гераклопольського царя своєму синові Мерікара»- підкреслюється важливість і корисність влади та контролю за вироб. 2)«Речення Іпусера», «Пророцтво Неферті» - про наслідки руйнації централізованої системи управління; 3)повчання Ахтая – увага до освіти і навчання.Головна мета джерел – обґрунтувати необхідність розвитку гос-ва на основі владного впливу держави, сис-ми держ.регулювання, атакож важливості цінності апрату управління бюрократії та держ.службовців.

9. Спільніриситавідмінності господ Межиріччя, Єгипту, Ст Індії та Китаю.До країн Стародавнього Сходу ми відносимо Стародавній Єгипет, державні утворення Межиріччя (Шумер, Вавилонське царство), Стародавню Індію, Китай та інші. Важливою галуззю  господ Єгипту було твариництво, яке  витіснило мисливсьво Єгиптяни вміли  обробьляти метали, виняйшли соху, ремісники  створювали виточений посуд, навчилися  виготовляти папірус і скло. До оснивних галузей життєдіяльност і належали зрошувальна система, землеробство, твариництво, обробка каменю, будівництво гідротехнічних споруд, лихварство, ювелірна справа, лляне ткацтво. До основних галузей життєдіяльності Месопотамії  належали: іригаційне землеробство(зернові, льон, ггородина, садівництво, фініки) ремесло, металургія, обробка каменю, торгівля. У долинах рік Тигр і Євфрат місцеві жителі успішно займалися землеробством, зводили греблі, канали, інші іригаційні споруди. Найпоширенішими сільсько­господарськими культурами тут були ячмінь, просо, льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, яблуні. Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел і торгівлі. З ремісничих професій поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, металурги, пекарі. В часи існування могутнього централізованого Вавилонського царства значного розвитку набула зовнішня та внутрішня торгівля. В Індії використовували  залізні знаряддя праці, земмлероби на зрошувальних полях збирали по 2 врожаї на рік рису, пшениці, проса, льона, бавовни, льону, цукрової тростини. На відміну від інших країн сходу тут відбувається процес спеціалізації окремих районів. Спеціалізація сприяла товарообміну і грошового обігу. Серед основних галузей  виробничої діяльності Китаю були: іригаційно-зрошувальне землеробство( рис, зернові, бавовна, пряннощі), металургія, ковальство, виробництво залізної зброї, гончарство, ткацтво, шовкове, юверлірна справа, будівництво. Землеробство високого рівня, а також тваринництво були основними видами господарської діяльності в Стародавньому Китаї та Індії. В долинах рік Інд і Ганг в Індії та Хуанхе і Янцзи у Китаї зрошувальне землеробство зародилося вже у IV тис. до н.е. На високоурожайних полях землероби збирали по два урожаї в рік бавовни, цукрової тростини, рису, пшениці, проса, льону та інших культур. Високого рівня розвитку досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Бурхливо розвивалася торгівля, яка мала регіональну спеціалізацію.Для суспільно-економічного устрою країн Стародавнього Сходу характерним було так зване східне рабство.

10. екдумкаСтародавньогоСходу. Величезний вплив на формування звичаїв, традицій раціонального мислення мав Конфуцій (551—478 рр. до н. є.).Конфуцій проповідує первісні засади: багатий народ — багата держава; він заперечує розкіш, виступає за помірність споживання, збереження ритуалів, за серединний шлях, суворе і чесне виконання обов'язків, самовдосконалення.Ринкові відносини — торгівля, лихварство — підривали родоплемінний устрій і общину. Приватна власність не повинна бути культом — на перше місце Конфуцій ставить доброчинність, етику. Кожен має виконувати свої обов'язки. Великого значення конфуціанство надає родині, тому виникають родинний капіталізм, сімейний підряд.Писемні джерела, на підставі яких можна досліджувати економі­чну думку стародавнього Сходу, — це, як правило, зведення законів, юридичні акти, документи господарської звітності та твори про управління державою й державним господарством. Тому багато з них мають нормативний характер і відображують позицію насампе­ред правлячих верств — фараонів, царів, вельможних придворних та чиновників.

Відомою пам'яткою економічної думки XVIII ст. до н.е. є закони вавилонського царя Хаммурапі. Текст законів складається зі вступу, 282 статей та підсумку. Основна мета законів — усебічне зміцнення економічної влади держави.Економічна думка Стародавньої Індії, як правило, була оповита релігійною оболонкою. Економічні проблеми окремо не досліджу­валися, а розглядалися в давньоіндійській літературі лише у зв'язку зі спробами вирішення соціальних та політичних завдань.

11. еллінська господарська система,  античне рабство.У І тис до н  е – першій половині І тис н.е на пд. Європи складається античне  рабство. Елементи традиційної патріархальної системи на основі боргового рабства переплітаються із використанням більш продуктивної праці рабів. Вперше у світовій історії місто витісняє і підпорядковує  собі село. С\г є другорядним. Первинною  галуззю виробничої діяльності стає ремесло. До основних галузей господарства відносять торгівлю, гірничодобування, вироб. кераміки, металургію, ткацтво. Утверджується виробнича спеціалізація у містах та утворення промислових провінцій. Ус/грайонахгрекивирощуютьвисокотоварнісубтропічнікультури, першзавсеоливкиівиноград, атакожцитрусові,горіхи, тютюн. Серед зернових культивуються пшеницю, просо, ячмінь, кукурудзу, овес, жито. Основні землеробські райони — Фессалія, Македонія, Пелопоннес і острови. Вигінне скотарство (в основному в Епірі) має традиційний м'ясо-вовняний напрям (головним чином вівці і кози). На узбережжі і островах греки займаються мореплаванням, рибальством, добуванням молюсків. У багатогалузевій промисловості зайнята 1/5 населення, що працюють по найму. Розвинені народні ремесла і художні промисли — гончарна, ковальська справа, домашнє ткання, вишивка, килимоткацтво. В останні десятиліття зростає частка населення, зайната у сфері послуг, особливу у галузі туризму.

12. Визначити особливості розвитку у Старод. Греції. Вперше у світовій історії місто витісняє і підпорядковує собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сiльське господарство було другорядним, мiсто експлуатувалосело.Греки виплавляли залiзо та iншi метали. Розвивалося будiвництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спецiальних майстернях по всiй країнi виготовляли керамiку. Продуктивнiсть виробництва досягла значних успiхiв. Зростали мiста.С\г є другорядним. Первинною галуззю виробничої діяльності стає ремесло. До основних галузей господарства відносять торгівлю, гірничодобування, вироб кераміки, металургію, ткацтво. Утверджується виробнича спеціалізація в містах. С\г вирощує пшеницю, олію, оливки. Лідируйочою галуззю стає виноградство. Бурхливий розвиток ремесла, торгiвлi, сiльського господарства змiнив економiчний базис Грецiї, її суспiльний уклад. У сiльському господарствi та ремеслi дедалi бiльше використовується праця рабiв. Суспiльство розпалося на два стани — вiльних громадян i невiльникiв. У 8-6 ст до не формув грец рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто оточене муром.

13.  2 типи міст полісів у Греції. У мі-стах-полісах крім повноправних громадян існували інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина. Полісний період (VIII — IV ст до н. е.), держави формуються тепер у вигляді полісів — дрібних суверенних утворень, із республіканським ладом. Крім того, розгортається грецька колонізація у Середземномор'ї і Північному Причорномор'ї, де греки засновують численні міста-колонії. Треба враховувати, що назва «Стародавня Греція» (або Еллада, як її називали самі греки) означає не єдину державу, а світ незалежних полісів, об'єднаних спільністю мови, релігії, культурних традицій, політичних і торгових зв'язків.Спарта–військова олігархічна держава. Спартанці вважали фізичну працю принизливою. Полонених перетворювали у рабів. У господарському відношенні була відсталою. Обмін слаборозвинений.Афіни – аристократична держава. Існувало боргове рабство ремісників та землеробів із правом викупу. Раби – основна продуктивна сила в первинній галузі виробничої діяльності.Аттика – тиранія. Первинними галузями тут  є ремесло і торгівля. С\г –  другорядне. Раби – основна продуктивна  сила в ремеслі.За своїми розмірами та кількістю населення грецькі поліси були різними. Існували дуже великі поліси.Основою полісної економіки є землеробство. У силу природних умовсільське господарство включало кілька галузей: хліборобство, виноградарство, олівководство, городництво-садівництво і скотарство. Виноградарство, олівководство та городництво вимагали значних витрат праці і матеріальних коштів і тому потребували у використанні праці рабів. 
Багато грецькі поліси через малих розмірів не мали на своїй території достатньої кількості необхідних металів (заліза, міді, бронзи), стройового лісу та інших видів сировини. Тому виникала необхідність їх придбання в інших місцях. Товарні відносини, торговельний обмін стали однією з основ всього господарськогожиття поліса.

14.Охарактеризуйте товарообмін  та процес формування грошової  системи у античній Греції.Колонізаційний  рух мав надзвичайне значення як для Греції, так і для розвитку праслов’янських племен. Колонії підтримували найтісніші зв’язки з метрополією. До Греції надсилалися напівфабрикати, продукти харчування, робоча сила, натомість поліси отримували золото, кераміку, вина, вироби ремесла. Грошові системи античності. Перші монети на території античної Греції з'явилися  у І тис. до н.е. Дослідники виділяють  острови Лесбос, Егіни, іракузи як найбільші центри поширення монетної справи. Причинами, що спричинили таку ранню появу монет, називають всезростаючий розвиток товарного виробництва і пожвавлення торгівлі.Стародавні монети карбувались з електру (сплав золота і срібла). На них не позначали номіналів, але відрізняли їх за зображенням, розміром, вагою. Монетних систем античності існувало досить багато: мілетська, фокейська, перська, егінська, евбейська, аттична, корінфська.Розрізняють два типи грецьких монетних систем - системи, побудовані на статері, і системи, основною грошовою одиницею яких була драхма. Монетні системи, для яких основним металом було золото або електр, в основному базувалися на статері, а системи, для яких основним металом було срібло, - на драхмі.

15. Реформи С.Тулія.Реформи римського  трибуна Сервія Тулія знищили пережитки патріархального рабства та сприяли формуванню класичної рабовласницької системи в Римі.  Можна стверджувати, що ці реформи створили новий державний устрій. Він ділить населення не за родовим, а за майновим цензом на 6 категорій. Вся римська територія була поділена на 21 трибу. Боротьба за землю веде до формування великого землеволодіння.важливе соціальне значення реформи Сервія Тулія полягало в тому, що вона заклала основи нової організації римського суспільства не по родовому, а за майновим і територіальною ознакою. Підсумком станової боротьби плебеїв з патриціями було те, що родовий лад був підірваний поділом на класи і замінений державною організацією. 
Тим не менше, родовий лад ще не був знищений остаточно. Організація влади, заснована на родовому ладі, продовжувала існувати поруч з організацією, заснованої на територіальному та майновий ознаках.

16. Римськакласичнарабовласницька система. Становлення ринкових відносин міжмістом та селомзумовило формування рабовласницького маєтку двох типів – вілли і латифундії. Вілла – основний тип господарства з земельним наділом 25-100 га. Латиф – велике господарство, майно якого оцінювалося в 1 млн сестерціїв. Раби ставали основною виробничою силою в усіх галузях господарської діяльності.Рабам належала роль основної виробничої сили, їхня праця використовувалася в усіх галузях господарства. Раби поділялися на міських і сільськогосподарських. Перші - слуги, ремісники, вчителі, управителі, медики - використовувалися в домашньому господарстві. Багато рабів працювали в ремісничих майстернях, копальнях, каменоломнях, але переважна частина -в сільському господарстві. Джерелами рабства були війни, піратство, а в неіталійських володіннях Риму - також борги. Міжнародним центром работоргівлі був о. Делос, де щоденно продавали до 10 тис. рабів. Рабами були іноземці, римське право обороняло перетворювати громадян своєї республіки на рабів. Переважало приватне рабовласництво, державне було незначним.Римська держава вважалася юридичним власником землі. Роздавання її у приватну власність здійснювалося поступово. Володіння землею було почесним привілеєм сенаторів (нобілів), прибутки яких йшли переважно від землі.

17. соц.-ек структура ранньої Рим. Імперії.Певні поземельні привілеї мали представники нобілітету, торговці, лихварі та римські легіонери. Нобілі – володіли почесним привілеєм  наділення землею із фонду агер паблікус. Вершники – колишня елітарна кіннота, поступово перетворилася в купців, лихварів. Розорені селяни ставали пауперами, яких налічувалося близько 300 тис. Дрібні землеволодільці складали основну масу виробників матеріальних благ. Рабів у період ранньої республіки було небагато, а ставлення до них — доволі ліберальне, оскільки перші війни йшли між ближніми сусідами, до того ж з перемінним успіхом, що не виключало можливості й римлянину побувати у полоні. З цих причин значення рабської праці в суспільному виробництві було невеликим.
Однак у міру зростання Риму, перетворення його з міста-держави на світову державу відбуваються істотні зміни в економіці, суспільстві, політичних інститутах, самому характері давньоримського побуту, ментальності його громадян.
З часом дрібне селянське господарство зникає, поступаючись місцем латифундіям. З'являється товарне виробництво, і його переваги стають очевидними.Рим став світовим центром грошових операцій, торговельних угод. Формуються: банкіри, посередники, маклери.Раби, кількість яких тепер становить десятки і сотні тисяч, являють собою не тільки масу дармових працівників, а й серйозну соціальну силу, що є загрозою для основ держави.

18. підйом у розвитку с\г Ст  Риму у ІІ-І ст. до н е. У ІІ-І ст. с\г переживало піднесення. У межах рабовласницького сектору сільськогосподарське виробництво отримало нову спрямованість, яка визначала дрібнотоварний характер римсько-італійської економіки. Розвинута система рабства дозволила перейти від дрібного до більш великого централізованого виробництва.Піднесення сільського господарства в II–І ст. до н.е., яке можна пояснити трьома причинами: широким запровадженням рабства, встановленням ринкових зв'язків між містом та селом, які мали потребу в продукції один одного та переходом від дрібного до великого землеробства.

19. Суть римського колонату. Колонат – система стосунків між власниками землі та колонами на основі рентно-орендних відносин. В основі колонату лежить право дрібної та великої оренди перцелл. Колони віддавали одну третину врожаю і відробляди 6 днів панщини, виконували державні повинності. Колони поступово стають особисто вільними, але через борги потрапляють у залежність від власника. Колонпт сприяє розвитку патронажу. Едиктом імператора Валентина І від 371 р було оформлено спадкове закріплення колонів за маєтком. Змінюється статус колоній – пре карій стає спадковим, не обумовлюється угодою. Отже докорінно змінюються виробничі та поземельні відносини, які сприяють формуванню в надрах античного суспільства ранньофеодальних стосунків. При системі До. відбувалося дроблення земельної власності на безліч ділянок — парцел, що здаються в оренду вільним або залежним від землевласника колонам. До поширення якого було викликано обмеженістю виробничих можливостей рабовласницької системи господарства, передбачав деяку економічну самостійність безпосереднього виробника — колону, що мав власне господарство і тому зацікавленої в зростанні продуктивності праці, в дбайливому і раціональному відношенні до знарядь і засобів виробництва.

20.Причини занепаду Риму та ек. наслідки.Причини: різке скорочення рабів, високі ціни на них, низькопродуктивна праця, зменшення рентабельності латифундій, обмеження абсолютної влади над рабами.Наслідки: натуралізація господарства, розорення і декласація селян, агроризація господарства, дестабілізація грошової системи.Ще з Римської республіки прослідковується завоювання Римом інший народів, країн. Гноблення народів, продаж їх в рабство зробили свій внесок в розвал імперії. Не посильні контрибуції та багато інших гноблюючих факторів. Вже на 3ст н.е Рим досяг величезних розмірів від Західної Європи до Азії, але з часом територія Римської імперії почала ставати все менше і менше, перш за все через заселення її кочівниками які не хотіли коритися Риму. Так на кінець 4ст та початок 5ст територія Римської імперії зменшилася в декілька разів, якщо не дивитися на Східну Римську імперію(Візантію). В 4-5ст Рим втратив домінуючи позиції на військовій та міжнародній арені, багато народів перестали коритися Риму і отримали незалежність. Також варто підкреслити те що Рим не хотів іти не на які компроміси для поневолений народів(що могло значно покращити ситуацію). Союзи з готами,вандалами та іншими кочівниками були не вдалі, вони час від часу зраджували Рим, що значно похитувало становище Риму. Прослідковується внутрішня не стабільність в імперії. І останньою крапкою в занепаді і остаточній ліквідації Римської імперії була навала гунів, яким не вистачало землі для худоби, і вони більш за все прагнули володіти великим Римом.Отже розглянувши ряд факторів ми приходимо до висновку, що занепад Риму був передбачений всією історію, і багатьма внутрішніми та зовнішніми факторами.

21. Форми та основні види податків в первісну добу та у античномо світі. Визначається поняття прямого та непрямого оподаткування. До прямих податків відносили поземельний податок у розмірі 10 відсотків, податок на нерухоме майно, податок на рухоме майно та рабів, подушний податок, п’ятивідсотковий податок зі спадщини; до непрямих: одновідсотковий податок із обороту, чотиривідсотковий под. із обороту при торгівлі рабами, п’ятивідсотковий податок на звільнення рабів, акциз на торгівлю сіллю, п’ятивідсотковий митний збір, податок на промисел.Незаміжні жінки підлягали оподаткуванню в розмірі одного відсотка від їхнього майна та звільнялися від нього з моменту вступу в шлюб, а народження дитини давало батькам нові пільги. З давнього часу і до сьогодні податки відігравали значну роль в економічному становищі держави і донині вони є основним джерелом поповнення державного бюджету, і держ багатства.

22. Екон думка Античного світу. Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) — афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального господарства, базованого на праці рабів. Особливо звеличував він сільське господарство, намагаючись показати у своїх творах, що добробут країни залежить лише від землеробства, саме воно виступає в нього як головна господарська форма. Щодо ремісництва та торгівлі, то Ксенофонт засуджує їх. Водночас Ксенофонт досить високо ставить заняття ремеслом у домашньому господарстві для задоволення власних потреб, коли воно поєднується із землеробством. З переходом від натурального господарства до грошового видатки держави різко збільшилися. Величезними були видатки на будівництво громадських споруд, на влаштування храмових святкувань та ігор. Джерелом доходів держави були мита на імпортовані товари, податки від нерухомості, різного роду конфіскації, але коштів, як правило, не вистачало. На цьому тлі поглиблюється соціальне розшарування, середній клас зникає, держава, за словами Платона (348—229 рр. до Р.Х.), розпалася на дві половини — багатих і бідних, які жили разом, але були ворожими одні до одних. відомі праці — «Держава» та «Закони», в яких автор пропонує докорінне реформування родини, держави та економічного ладу. Малюючи ідеальну державу, Платон ділить її населення на три класи, перші два з яких (філософи та воїни) повинні забезпечувати суспільні інтереси і не повинні мати власності та займатися господарською діяльністю;Їхнє матеріальне забезпечення повинно мати суспільний характер. Третій клас повинен забезпечувати потреби перших двох та власні(землероби, ремісникита купці).У «Законах» Платон пропонує оновлену модель ідеальної  держави, розвиваючи та конкретизуючи свої аргументи щодо засудження лихварства, обгрунтування провідної ролі землеробства порівняно з ремеслом та торгівлею.  Вчення про господарські відносини між людьми в Аристотеля поєднується з ученням про суспільство. Метою поєднання людей у суспільство він вважає досягнення якомога більшого людського щастя, а для здійснення цієї мети існують такі суспільні групи, як громада та держава.Аристотель вбачає центр господарського життя у домашньому господарстві, яке повинно забезпечувати себе всім необхідним, а те, чого не вистачило, можна отримати через «справедливий обмін» з сусідами. Величезною заслугою Аристотеля було те, що він першим виявив певні категорії економічної науки про багатство, про виробництво, про гроші, обмін і капітал. Так, багатством він вважав певну кількість продуктів, необхідних для споживання родиною та державою. Аристотель сформулював поняття «справедливої ціни», твердячи, що справедливою є та ціна, яка встановлюється за обопільною добровільною угодою учасників обміну, які не є монополістами.Важливе місце в Аристотеля належить ученню про власність. Він вважає приватну власність цілком такою, що відповідає людській натурі.  У слід за Платоном він намагається намалювати «ідеальну державу», таку, яка б примирила суперечності між класами. Населення цієї держави мало ділитися на п'ять класів: 1) землеробів 2) скотарів та 3) ремісників  4) торговців 5) найманих робітників та рабів.

23. Основні ознаки феодальної  аграрної системи. Феодальний лад заснований на повній власності феодала на землю та частковій власності на селянина, який має власне господарство та сім’ю. Земля, що належала феодалу поділялася на панську запашку (частина землі, що оброблялася працею селян, продукти якої безпосередньо потрапляли в розпорядження феодала) та на селянські наділи (надавалися сімї селянина у спадкове користування і забезпечували феодальний маєток робочою силою, яка сама відтворювалась протягом багатьох поколінь). Ознаки: монополія феодалів на землю, умовний характер землеволодіння, пов'язаний з виконанням військово-адміністративної служби, наявність васально-сенйоріальної системи, наявність різних форм ренти, панування натурального господарства, зростання ролі індивідуальних виробничих навичок. Панування великої земельної власності класу феодалів;поєднання її з дрібним індивідуальним господарством безпосередніх виробників — селян, що часто мали в приватній власності основні засоби виробництва, худобу;своєрідний статус селян, які були не власниками землі, а її держателямина різних умовах аж до права спадкового користування;різні форми й ступені позаекономічного примусу селян, особиста і позе­
мельна залежність, судова підлеглість владі феодала, станова неповноправністьселянства;переважання аграрного сектору над торговим і промисловим;панування натурального господарства і відповідний характер держави;низький у цілому рівень техніки та знань, ручне виробництво, що нада­вало особливого значення індивідуальним виробничим навикам.

24. Як відбувалася еволюція класичних  феодальних відносин у Франції.У 7 ст зявляється аллод – спадковий наділ частини продуктивної общинної землі, закріплений у приватну власність. Аллод передавався у спадщину не тільки синові, а й родичам.Земля могла вільно відчужуватися. Захоплення селянських аллодів призвело до добровільного переходу останіх у васальну залежність до феодалів. При цьому втрачалася воля, а земля ставала довічною власністю феодала, складалися прекаріальні відносини.У 8-10 ст зявляється бенефіцій – умовна форма землеволодіння, що надавалася в по життєве користування за умови виконання військової служби. Поступово бенефіцій перетворюється у лен – спадкове землеволодіння дрібних феодалів, на основі чоо завершилося формування феодальної вотчини – сеньйорії.741 р. – майордом династії Каролінгів – Карл Маршелл здійснив аграрний переворот, сутність якого полягала у знищенні великого спадкового феодального землеволодіння (аллодів) і переходу до системи бенефіціїв, які являли собою маєтки, що надавалися королівським дружинникам у пожиттєве користування за особисту службу у військах короля без права передачі у спадок. Для передачі бенефіція сину вимагалося перезаключення контракту між сином і королем за службу у військах. В іншому випадку земельний наділ забирався до королівського земельного фонду.У середині 9 ст. під тиском цих землевласників король Карл Лисий дозволив передавати землю у спадок і така ділянка стала називатися «лен» або «феод». Оскільки бенефіціарій володів відповідною ділянкою відносно недовгий час, він був зацікавлений у максимально інтенсивній віддачі праці селян та ініціював різке підвищення феодальних повинностей (панщини та оброку). У відповідь на це стало частішим бігство селян з насиджених територій, що заважало збільшенню феодальної ренти. У звязку з цим саме бенефеціарії виступили перед королем з ініціативою про обмеження свободи пересування селян, тобто про законодавче закріплення селян до місця їх проживання.

25. Особливості розвитку аграрного  сусп. в Англії. В Англії в 8-10 ст пануючою формою власності стає бокленд.На правах бокленду король передавав села або цілі округи, що йому належили рицареві чи ленд-лорду. Але земля не ставала приватною власність. У кінці 9-10 ст у ході військових реформ К. Мартелла прискорився процес феодалізації поземельних стосунків. Відбувається скорочення вільних селян. З’являються селяни-віллани, які сплачували ренту і відробляли  панщину, селяни-котери – залежні селяни без землі. У ході комутації ренти віл ланів та котерів перетворюють у копигольдерів та переводять на грошовий оброк.Таким чином в Англії існувало, в основному, общинне землеволодіння із значною частиною особисто вільного населення.Земля належала дворянам-землевласникам і королю. Переважна більшість селян власної землі не мала, за користування нею сплачувала грошову ренту.На початку XVI ст. в сільському господарстві Англії сталися значні зміни. З появою мануфактур як в Англії, так і поза її межами зріс попит на англійську вовну. Багато землевласників, знехтувавши рільництвом, захопилися розведенням овець. Цей процес мав далекосяжні наслідки для розвитку Англії. Вовна перетворилася на головне багатство країни. Відтоді й дотепер мішок із вовною, як символ заможності Англії, знаходиться в палаті лордів англійського парламенту і служить сидінням для лорда-канцлера.Справжнім потрясінням для Англії стала “революція цін”. Внаслідок неї великі землевласники збільшили грошову ренту селян у три, п'ять, а подекуди і в сім разів. Селяни втрачали свої господарства, а з ними і єдиний засіб до існування, перетворюючись на жебраків.


26. Розвиток с/г у країнах Європи  в епоху феодалізму.Панування натурального господарствас/г (все що виробляю споживаю). Франція- зявляєтья аллод- спадковий наділ, закріплений у приватну власність, земля могла вільно відчужуватись. Англія-пануючою формою власності став бокленд-право на землю міг мати як феодал так і селянин одночасно. В карїнах Європи розвивається цехове ремесло, торгівля, зокрема морська.В епоху феодалізму основною формою людської діяльності було сільське господарство. В Європі знаходиться дві зони, спри­ятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва: лісо­степ і лісова зона. В Римській імперії переважало орне земле­робство. У стародавніх германців і кельтів до VII ст. було по­ширене вирубне землеробство — дуже трудомістке й неефек­тивне. Селяни вибирали ділянки лісу, спалювали його, а потім землю, що звільнилася від лісу, обробляли. Ріллю використо­вували, як правило, три роки. Щоб вижити, змушені були зай­матись мисливством, рибальством і іншими промислами.Основними культурами були жито, ячмінь, льон. Поле по­сіву боронували верхівками зрубаних ялин - боронами-суко-ватками. Застосовували примітивну сівозміну. Після трьох років землю використовували як пасовище. Через 15-17 років на цю ділянку поверталися знову. Грунт обробляли за допомо­гою рала або сохи. У районах, прилеглих до кордонів колиш­ньої Римської імперії, використовували плуг, що давало змогу залишатися на одному місці тривалий час. У степовій зоні спалювали цілину, потім розорювали і зас­івали.В епоху раннього середньовіччя сільськогосподарські куль­тури мало збагатилися новими видами в порівнянні з попе­реднім періодом. Серед зернових набуває поширення пшени­ця, особливо твердих сортів. Вона вирощувалася в районах Середземного моря. Ячмінь частіше зустрічався у народів Цен­тральної Європи. Його використовували як продукт і як корм для сільськогосподарських тварин, а також як сировину для виготовлення пива. У деяких північних районах він був ос­новною, а подекуди і єдиною зерновою культурою.

27. Аграрна революція у Візантії. Що таке митрокомія? Слов’янське вторгнення у 7-8 ст у Візантію здійснило справжній аграрний переворот. На зміну колонату приходить вільна суспільна община. Основною виробничою одиницею стає митрокомія – вільна сусідська община з широким самоуправлінням та з правом приватної власності на землю. Община стала також адміністративною одиницею і платила податки державі. Поряд з общиною існувало і рабство.У ранній Візантії (IV—VI ст.) ще панували рабовласницькі відносини. Проте рабських латифундій було вже менше, ніж у Західній Римській імперії. Крім появи вільних рабів, яким надавали вільні земельні ділянки — пекулії, значного розвитку набула вільна селянська община. Вона була ближчою до західноєвропейської общини — марки. Найпоширенішою стала мітрокомія — сусідська община, яка об'єднувала селян, котрі володіли невеликими ділянками землі й мали на них досить широкі права власності. Для мітрокомії був характерний дуалізм — поєднання общинного землеволодіння з приватною власністю на землю. Мітрокомія проводила розкладку та збір податків, забезпечувала виконання повинностей і спільних робіт. Із IV ст. держава посилює колективну відповідальність общини, вводить епіболу — зобов'язання общини платити за залишені односельчанами землі. Для того щоб захистити свої інтереси, община нерідко віддавалася під патронат сильнішої особи (колективний патронат).Зростанню великого землеволодіння перешкоджали такі чинники:сталість міського муніципального землеволодіння;існування сильних селянських общин;значні масштаби державної власності на землю.

28. В чому полягає суть државного  феодалізму у Візантії? Із 10 ст македонська династія сприяє прискоренню розвитку феодалізму. За прийнятими законами великий землевласник ставав членом общини, що сприяло захопленню общинних земель. Але основною формою експлуатації селян залишалася податкова система. Землевласники користувалися податковим імунітетом. Податки із селян передавалися в розпорядження феодала, що становило частину його доходу.Починаючи з 11 ст візантійський уряд запроваджує  систему «кормління», так званих проній. Пронія – довічне з правом успадкування надання земель за умови  здійснення військової служби. Завдяки  проніям була створена система військово-податкових ділянок, на яку спирався адміністративний устрій Візантії.  Державна власність на землю виступала вагомою економічною базою центральної влади, сприяла тривалому збереженню централізованості держави Візантії. Фонд державних земель становили володіння фіска і доменів імператора, які обробляли не тільки раби й холопи, а й селяни-орендатори. Проте на відміну від Сходу імператор не мав права власності на всі землі країни.Поряд із рабоволодінням в імперії був значний колонат. Колони поділялися на дві категорії:1) вільні — мали право власності на землю або орендували її в держави;2) приписні — безправні, приписані до податкового цензу маєтків.Закони V—VI ст. закріплювали вільних за землями, а приписним не давали можливості переходу до вільного становища. Значна частина колонів перетворювались на утримувачів землі, неспроможних вести своє господарство самостійно. Колони становили основну групу візантійського села.

29. В чому полягає суть німецького  феодалізму?У 10-11 ст нім община починає дробитися. Формується спадковий  наділ – аллод. Земля стає предметом  купівлі-продажу. Особливістю аграрних відносин було те, що тут не селяни отримували землю від феодала, а феодальна вотчина освоювала вільне село. Селяни поступово втягувалися в залежність, з’являлися селяни змішаного типу. Велике феодальне землеволодіння не утвердилося навіть у 10 ст над общинним. Німецькі феодали мали значно менше прав над селянами, ніж французькі. У 13 ст починається процес викупу селян із феодальної залежності.Німеччина в економічному відношенні постає однією з найбільш відсталих країн Європи. Феодальні відносини стали розвиватись у країні не раніше ХІІ ст.Німецьке суспільство поділялось на два основні класи: військовий – лицарство і податний – селянство. Утворенню цих двох станів сприяла реформа короля Генріха Птахолова (919 – 936 рр.), яка була викликана необхідністю створити кінноту для боротьби з угорцями. За реформою, особи, якімогли воювати у рядах кіннотників, були зараховані до війсь-кового стану, а всі інші зарахувались до податного стану. У зв’язку з цим до військового стану потрапила і заможна час-тина селянства, а також деякі категорії невільних слуг феодалів.

30. Феодальні відносини в Україні. Феодальні відносини у Київській Русі ще не були визначальними і ще тривалий час зберігалася міцна патріархальна сусідська громада (община), що можна пояснити багатьма причинами, зокрема й наявністю вільних земель, куди мали можливість перейти селяни. З розвитком феодального землеволодіння виникає та набирає поширення така його форма як вотчина — спадкова феодальна власність на землю, яка виникає в результаті жалування князем землі боярам і визначалася як безумовне володіння землею за необмеженого розпорядження нею. Також відбувається процес одержавлення, окняжіння общинних земель, земля стає власністю князя. Розвиток феодальної економіки на території України був органічною частиною загальноєвропейського процесу, однак мав певні особливості, головними з яких є хронологічно пізніше завершення формування зрілої феодальної економіки, утвердження в XVI і збереження до середини XIX ст. феодально-кріпосницького господарства, повільний процес становлення ринкової економіки (Україну вважають країною так званого другого ешелону підприємницького розвитку). У сільському господарстві поширилося орне землеробство з двопільною системою. Ремесло було самостійним видом діяльності; формувалися спеціалізовані ремісничі центри. З'явилися укріплені поселення - городища, або протоміста (первісні міста). Вони були адміністративними, воєнними, релігійними центрами племінних князівств та сільськогосподарської округи. Поширювалася реміснича і торговельна господарська діяльність у протомістах.

31. Причини виникнення та суть  фільваркової системи на Україні? Через уведення законодавства Речі Посполитої соціально-ек відносини докорінно змінилися. Змінюється характер землеволодіння. Відбувається повне закріпачення селян. Усі землі стають власністю короля та передаються польській шляхті. Саме це і було причинами виникнення фільварків. Фільварок – багатогалузеве господарство, засноване на кріпацькій праці селян та зорієнтоване на потреби внутрішнього та зовнішнього ринку. Відбувається диференціація селянської верстви. Селяни державні – мали право власності і платили данину. Селяни тяглові – жили у феодала і відробляли панщину, без права переходу. Селяни службові – об’єднувалися у сотні; ремісники, рибалки були заможними і мали власних селян. Панські селяни – кріпаки. Фільваркове господарство мало комплексний характер. Поряд із землеробством у фільварках розвивалося скотарство, основою якого було розвинене зернов виробництво. Фільваркова система призводила до обезземелення селян, посилювала владу феодала над селянином.

32. Особливості розвитку феодальних  відносин на Укр в лит-польську  добу.Литовські князі та польські королі вважали українські землі своєю власністю. Вони роздавали їх на право та на ліво з правом експлуатації селян. З розвитком феодального землеволодіння найчастіше був пов’язаний  процес потупового покріпачення селянства. У Литві остаточне закріплення селян було фіксовано Литовським статутом 1588р. За селянами залишалося лише право володіти рухомим майном, необхідне для виконання повинностей. „Устава на волоки” - це земельна реформа, за якою вся земля  селян вимірювалась та поділялась на волоки (20 га). Саме за волоком закріплювалися всі повинності що їх несли селяни. На основі цієї реформи було створено фільваркові господарства. Включивши колишні землі Київської Русі до складу своєї держави, литовські князі підпали під вплив більш високої політичної та духовної культури. Цей процес дехто з дослідників порівнює з приходом варягів на Русь, які поступово були асимільовані місцевим населенням. Звідси й назва етапу — «обрусіння» або «ослов'янення» литовської правлячої верхівки, насамперед, її перехід від язичества до православ'я. В цей час Литва діяла під гаслом «Ми старовини не чіпаємо, новини не вводимо». Литовська держава фактично формувалася за зразком Київської Русі. Залишився традиційний адміністративнотериторіальний поділ на князівства та землі; збереглася стара система управляння, у якій лише місцева князівська династія Рюриковичів поступилася литовській династії Гедиміновичів. Водночас місцеві князі зберігали свої володіння, активно запрошувалися на державну службу. Правовою основою Литовської держави стала «Руська правда», офіційною державною мовою залишилась «руська мова». Також литовці запозичили досвід Київської Русі у військовій організації, фортифікації, налагодженні податкової системи тощо. 3 огляду на це створювалася ілюзія продовження давньоруської держави. Та насправді Литва суттєво відрізнялася за своїм державним ладом від Київської Русі. Вся повнота влади в ній зосереджувалася у руках великого литовського князя, автономія князівств не була такою повною, а обмежувалася господарськими справами, судочинством, опікою над церквою, різними дрібними місцевими питаннями і не підривала компетенції центральної влади. Державний лад Литви був більш схожий на західноєвропейський зразок доби розвинутого феодалізму. Система землеволодіння тут тісно пов’язувалася з військовою службою, що давало можливість великому князю утримувати потужні збройні сили й вільно розпоряджатися всіма матеріальними ресурсами держави.

33. Які основні селянські верстви сформув на Укр в період аграрного суспільства? Селяни державні – мали право власності і платили данину, могли переходити на незаймані землі. Селяни тяглові – жили у феодала і відробляли панщину, без права переходу. Селяни службові – об’єднувалися у сотні; ремісники, рибалки були заможними і мали власних селян. Панські селяни – кріпаки.Залежно від характеру повинностей вільні селяни поділялися на три категорії.1. Тяглові селяни, для яких визначалася панщина — спочатку 8—10 днів на рік, згодом 2—4 дні на тиждень з тривалістю роботи від сходу до заходу сонця. Крім панщини, тяглові селяни виконували різні додаткові роботи ("ґвалти", "толоки") та сплачували державі податок, який в Україні називався "подимшина". Пани платили податок державі, який називався "стація", з населення, що відбувало на них панщину. З переданням прав на селян панам вони стали збирати "стації" щорічно: гусей, качок, курей, яйця, мед тощо. Селяни відбували також мостову, вартову й підводну повинності.2. Ремісники й службові селяни. Були цілі села ковалів, колісників, пекарів. Вони об'єднувалися в сотні, якими керував сотник, здебільшого жили біля замків і повинні були обслуговувати їх.3. Чиншові селяни — платили чинш (податок) медом, зерном, шкірою, тощо із своєї власної землі. Ці селяни зустрічались там, де пани не потребували барщини на їхні землі. З ростом фільваркової системи вони поволі зникають.Напіввільні селяни, або закупи, брали в позику купу. На відміну від закупів Київської Русі тепер в купу входили тільки гроші. Закупами селяни залишалися до того часу, поки не повертали борг.До невільних селян належали колишні холопи, челядь княжої доби. Одні з них залишалися в попередньому правовому становищі, інші мали власне майно, працювали у панів.Джерела невільництва не змінились: полон, продаж, крадіжка. На початку XVII ст. ця група селян злилася з селянами-кріпаками.Окрему групу невільних селян становили "непохожі селяни", що жили в окремих господарствах, платили чинш натурою або працею і не мали права виходу. Від звичайних невільників вони відрізнялись тим, що були прив'язані до ґрунту (проте особисто не належали тому чи іншому панові). На підставі волочної реформи їх об'єднали з вільними селянами.

34. Охарактеризуйте розвиток міст  та ремесла у Київській Русі. У Київській Русі 13—15 % населення мешкали у містах і се-иищах, яких нараховувалося близько 240. Але тільки 74 міста мали населення близько 4—5 тис. чол. Серед міст вирізнявся Київ, де мешкали 35—40 тис. чол. На той час це було одне з найбільших міст Європи. Міста Київської Русі були як центрами ремесла і торгівлі, так і адміністративно-військовими. Вони виникали на торговельних перехрестях та водних транспортних шляхах. На шляху «із варяг у греки» були розташовані такі стародавні міста, як Київ, Любеч, Чернігів, Смоленськ, Новгород та ін. Пізніше великі київські князі почали споруджувати міста-фортеці на нових землях з метою захисту від зовнішніх ворогів, для торгівлі з народами, які завоювали. Міста ставали адміністративними, торговельними, ремісничими центрами, саме в них надавали перевагу для будівництва своїх дворів князі та бояри.У 6-14 ст на території України переважала реміснича промисловість. Серед  найбільш розвинених ремесл потрібно виділити – залізоробне, гончарне, ювелірне, будівельне, склоробне. Міське ремесло відрізнялося від сільського складністю, розгалуженістю, вироби – якістю. Існувало понад 60 видів ремесл. Існувало 3 категорії ремісників – сільські, вотчинні, міські.

35. Як розвивалася внут і зовн. торгівля на Укр в добу середньовіччя? В добу середньовіччя відбуваєтьсявідокремлення ремесла від землеробства, формується товарне виробництво, внутрішній товарообмін. Через Укр проходить Моравський, Хозарський, Східний шляхи. Тісні зв’язки існують з Візантією.Розвивається активна торгівля зі сходом і арабами через волзьких болгар.  Торги відбуваються практично у всіх містах. У великих містах торгівля велася щоденно, у менших – у певні дні тижня. Торгівля сприяла збагаченню національної культури за рахунок прибуття на нашу територію продавців та купців з інших держав.

36. Фінансова система на Укр. 5-15 ст. З розвитком торгівлі формується і грошова система. Існувала «кунна» грошова система. За В.Великого зявляється карбовані монети – золотники і срібляники.  Наприкінці 13 ст срібний злиток одержав назву карбованець. У 14 ст досить широко використовується арабська грошова монета. В умовах роздробленості нац. Грошова монета посідає другорядне місце. Основне і постійне становище було за празьким грошем, польською гривнею. У 15 ст зявилися векселі, кредит, застава, іпотечна система, лихварство, створюються банківсько-торговельні доми.

37. Основні центри Європ. Середньовіч торгівлі, їх спільні риси та відмінності.Основним центрами європ. Морської торгівлі були: півн. Італія(формуються перші банки, обєднуються у компанії і гільдій торговці та лихварі,) у 15 ст зявляється кочовий фінансовий ринок., Венеція, Генея, Піза, Флоренція(обєднання банкірів Альбертіні, медичі), Другим центром стає Пн.Європа. У 14-15 ст. Формується торговельний союз до якого входили також Рига, Гданськ, В.Новгород.КупціГанзи користувалися привілеяим. Гамбург, Бремен, Брбмен, Лондон- перепродаж худоби, шкір сукна, льону, хутра, солі, лісу, оливи тощо.

38. Охарактеризуйте середньовічне  місто і ремесло, та наслідки комунальних революцій. У кінці 11 ст. Відбувається виділення ремесла з феодального натурального господарства. Утворення середньовічних міст визначалося зростанням продуктивних сил, розвитком товарного господарства та обміну, концентрацією зайнятого в ньому населення у окремих населених пунктах. Відроджується старі римські ремісни чі міста та формуються нові. Вотчинні ремісники переводилися на оброк і покидали феодалів. Феодали також сприяли формуванню міст. У руках сеньйра зосереджувалася вся повнота влади- суд, фінанси, він присвоював значну частину міських доходів.Намагання сеньйорів отримати від міст якомога  більше вигоди зумовило комунальний  рух, який у 13 ст. Переріс у хвилю  комунальних революцій з метою  завоювання незалежності і самоуправління. У результаті боротьби складлися різні типи міст, зокрема: міста-держави, міста-комуни, вільні міста, імперські міста, а також відповідні системи міського самоврядування, закріплені юридично у вигляді магдебурзького права, саксонського дзеркала, швабського дзеркала та ін. Більшість міст були аристократичними демократичними суспільними осередками. Ремесло у містах мало простий товарний характер. Зберігався дрібний характер виробництва. До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала умови для розвитку продктивних сил, сприяла поглибленню спеціалізації, півищенню кваліфікації рпостого товарного виробництва. Розвиток ремесла зумовлює активізацію торгівлі. У Ломбардії(Італія) формуються перші банки, обєднуються у компанії і гільдії торговці та лихварі.

39. Які особливості цехової системи ремесла? Її структура та особливості. Цехи–корпоративні обєднання виробників, що формувалися за професійною ознакою та виступали як адміністративно-територіальні,фіскальні, релігійні, військові осередки, де гарантувалися кожному учаснику певні права та привілеї. Структура цехів виглядала таким чином: цехмістр- старші майстри- майстри- підмайстри- учні (основна продуктивна сила). Цехове життя регламентувалося відповідними статутами. Зберігався дрібний характер виробництва. До певного часу цехова організація захищала монополію міських ремісників, створювала умови для розвитку продуктивних сил, сприяла поглибленню спеціалізації.

40. Ек думка середньовіччя в Зх.Європі. Фома Аквінський. Розглядаючи ціну, Хома Аквінський передусім намагається пояснити, яка ціна є справедливою. Він стверджував, що справедива ціна повинна відповідати двом вимогам: повинна забезпечувати еквівалентність обміну відповідно до кількості праці та видатків, а також забезпечувати учасникам обміну прожиття відповідно до їхнього соціального статусу. Тобто справедлива ціна повинна забезпечити різний рівень добробуту ремісникові, церковнослужителю та дворянину. Повинні також враховуватися і витрати на зберігання товару, доставку його та певне страхування на випадок можливих втрат. Водночас Аквінський закликає у процесі обміну керуватися насамперед вимогами вищої справедливості відповідно до божественного закону, за яким, якщо одна зі сторін втратила в процесі обміну, то інша, яка отримала більшу Вигоду, винагородила потерпілу, адже саме цього вимагає справедливість. Ідучи за вченням Аристотеля, Хома Аквінський розрізняє, з одного боку, обмін товару на товар або грошей на товар для задоволення необхідних потреб, а з іншого — обмін грошей на гроші або товари з метою отримання зиску. Водночас Хома Аквінський негативно ставиться до стягування відсотків за позичені гроші. Стосовно ж власності, то тут Хома Аквінський бачить переваги приватної власності в тому, що саме вона встановлює у суспільстві «порядок та мир». А суспільна власність, викликаючи постійні суперечки та непорозуміння, зумовлює недбале ставлення до майна. Він також чітко бачить необхідність розвитку торгівлі, стверджуючи, що, засновуючи державу слід ураховувати зручності, які має територія для торгівлі та економічного розвитку країни.

41. Екон думка на Укр доби  середньовіччя. Одними із основних літер джерел, які відображали тогочасні економічні погляди є «Руська правда» (11 ст) – звід феодальних законів давньоруського права та «Повчання дітям» Володимира Мономаха. У цих документах міститься багатий матеріал, де відображені всі основні процеси економічного та суспільного життя держави, зокрема соціальна структура та відносини власності, суспільний поділ праці, товарно-грошові відносини. Законом охоронялася приватна власність. На Русі лихварство законодавчо регулювалося. Регулювання здійснювалося лише стосовно процента за позичку на порівняно короткий строк – місяць або рік. Памяткою економічної думки в Укр є і «Повість минулих літ» (11-12 ст). Нестор вважає, що джерелом багатства є праця. Ефективність виробництва залежить від умінь та навичок, а також поділу праці. Важливе значення для розвитку ек думки в Укр мала полемічна літ 80-их рр. 16 ст, спрямована проти унії та католицизму, зокрема твори Івана Вишенського.

42. Податкова сис середньовіччя  на прикладі Укр. У  8-12 ст формуються елементи податкової систеи на Укр. Найдавнішою формрю прямого оподаткування була данина, яка була спрямована на забезпечення княжого двору й дружини. Податок сплачувався продуктами с/г та промислів. Серед прямих податків слід виділити дари (добровільне підношення) та оброк (плата за оренду знарядь праці та земельних ділянок). У 947 р княгиня Ольга здійснила першу реформу податкової системи, спрямовану на її стабілізацію. Розміри та зміст зборів визначали уроки (перелік повинностей) та устави (визначення порядку стягнення податку). «Руська правда» вперше детально почала регламентувати систему оподаткування. Одиницею оподаткування був дим або подвіря.20-30 димів становило дворище. Дворища у свою чергу об’єднувалися у громади – верві. Та частина, яка змушена була сплачувати всі податки наз черню. З 1349 до 1370 рр деякі укр. Землі входили до складу ВКЛ. Було впроваджено велику кількість податків (подимщина, грошова дань, посощина, серебщина, чинш та ін.) У 15-16 ст порядок стягнення грошових податків був детально відпрацьований. Грошові платежі доводилися до всією сільської общини.

44. Великі географічні відкриття та їх соц.-ек наслідки.Надзвичайно велику роль відіграли Великі географічні відкриття, пов'язані з відкриттям європейцями нових земель і континентів, активним освоєнням інших частин світу, встановленням економічних зв'язків між окремими регіонами Земної кулі. Великі географічні відкриття і період первісного нагромадження капіталу складають у часі цілу епоху — приблизно трьохсотрічний період від кінця XV ст. до кінця XVIII ст.  Серед Великих географічних відкриттів найважливішими є: подорож португальця Васко да Гама до Індії, завдяки якій уперше прокладено шлях з Європи до Південної Азії; експедиції під керівництвом італійця Христофора Колумба, який у 1492 р. потрапив до Америки; експедиція Фернандо Магеллана у 1519;—1521 рр., що здійснила першу кругосвітню подорож. Основними економічними передумовами Великих географічних відкриттів є криза Левантійської торгівлі та потреба у пошуках нових шляхів сполучення зі Сх; дефіцит держ бюджету у провідних країнах Європи; швидкий розвиток цехового ремесла та відмова феодалів від кріпосної системи; епоха гуманізму, що зумовила активний розвиток науки і техніки; можливість розширення церковних приходів. НАСЛІДКИ: «революція цін», що призвела до перерозподілу доходів та активного первинного нагромадження фінансових ресурсів; формування колоніальної системи; початок формування світової торгівлі та сучасного світового господарства; початок великого переселення європейців до Америки; поява на ринку нових товарів; активна работоргівля;

45. Революція цін та її вплив  на розвиток капіталістичних відносин в окремих регіонах Європи. Революція цін – само девальвація грошових систем  європейських країн та перерозподіл багатства у зв’язку з великими географічними відкриттями. Велика французька революція була першою і єдиною революцією, доведеною до повної перемоги над феодальним дворянством. Революція утвердила панування великої буржуазії. Проголошувалася свобода торгівлі. В Америці революція припинила існування маєтків феодального типу, створила фонд державних земель. Революція прискорила розвито промисловості та торгівлі. Англійська буржуазна революція розпочалася за умов розвитку капіталістичного укладу в ек країни. Аграрний переворот знищив старе феодальне землеволодіння. Зміцнилося середнє і дрібне дворянство.

46. Які ви знаєте джерела первісного нагромадження капіталу? Джерела (так званого) первісного нагромадження капіталу: 
• колоніальні війни; 
• работоргівля; 
• піратство; 
• державні позики; 
• податки; 
• система протекціонізму; 
• жорстокі методи поневолення і пограбування місцевого населення

47. Поясніть чому мануфактурне виробництво  є основою генези індустріального  сус. Подальша генеза ринкового господарства в країнах Європи та українських землях пов'язана з мануфактурним виробництвом як більш прогресивною й адекватною формою організації виробництва. Із середовища заможних майстрів, купців і дрібних фінансистів формується прошарок мануфактурників — власників великих майстерень, не зайнятих фізичною працею, які є капіталістами. Мануфактура – підприємство приватновласницького характеру, засноване на ремісничій техніці і технології, використанні вільнонайманої робочої сили та зорієнтоване на забезпечення потреб ринку. Утворення мануфактур відбувалося 2 шляхами: через проникнення торгового капіталу  у виробництво або коли виробник ставав і підприємцем, і торговцем. Батьківщиною мануф виробництва є Нідерланди, де існували всі форми мануфактур. Види мануф: розсіяні, централізовані і займані. Розвиток централізованої мануфактури сприяв концентрації виробництва, матеріальних, фінансових і людських ресурсів; впровадженню у виробництво найновішої техніки і технології з метою підвищення продуктивності праці. Саме централізована мануфактура стала осередком початку і розвитку промислового перевороту.

48. Спільні і відмінні риси цехового  і мануфактурного вироб. Спільні: виробництво товарів для потреб внутрішнього та зовнішнього ринків; ВИКОРИСТАННЯ ручної техніки і технології; використання вільнонайманої робочої сили; обсяги виробництва визначалися попитом і пропозицією на ринку. Відмінності: цех виступав як економічний, соц. Та духовний осередок міста; цехове життя та виробнича діяльність жорстко регламентувалися Статутом; у мануфактурі використовувалися найновіші технологічні досягнення; перехід від простого до елементів розширеного товарного виробництва в умовах мануфактур.

49. Чим відрізнялася розсіяна мануфакутра  від централізованої.

Розсіяна мануфактура- різні види підприємтств зосереджені  в різних власників. Готовий продукт  у розсіяній мануфактурі ішов від одного виробника до іншого. Централізована- це виробництво зосереджено наипевні території і початуковий продукт проходив стадію формування від початку до кінця у різних виробників, власників підприємств, які співпрацювали між собою.

50. Які передумови формування капіталістичних  відносин на європейському континенті. Передумови: наявність переходу до простого товарного виробництва; наявність значної маси бідних людей, юридично вільних, позбавлених засобів виробництва та існування та змушених найматися на роботу до капіталіста; зростання ролі купецько-лихварського капіталу; руйнація натурального виробництва у с/г та ремеслі; утвердження грошової ренти; формування внутрішніх нац. Ринків; значні досягнення науки і техніки; урбанізація Пн Європи; розвиток товарно-грошових відносин.


51.Як змінилася  соц-екон структура сусп-ва та стан дрібног вироб-ка у 16 ст.Процес формування класу найманих робітників: 
Збільшення орендної плати, в результаті чого селяни-орендарі розорялися. 
Зганялися селяни з землі й іншим способом. В Англії цього часу були вже широко розвинені орендні відносини. На відміну від фіксованої ренти орендну плату можна було збільшити. І вона підвищувалася до такого рівня, що селяни-орендарі розорялися. 
Отже, маса селян виявилася без житла, без джерел існування.  
1.3. Секуляризація в середині XVI в. церковних земель. 
Одним із проявів переходу до капіталізму в сфері ідеології стало поширення протестантського вчення в християнстві в противагу католицькому. В Англії перемогу над католицтвом одержала англіканська церква, на чолі якої встав король, що порвав відносини з римським папою. При цьому було ліквідовано 650 монастирів, і тисячі ченців поповнили армію бродяг. При цьому зганялися з землі і ті селяни, що її обробляли чи як орендарі, чи як феодально-залежні тримачі.  
1.4. Розпуск військових дружин феодалів.  
Нарешті, король розпустив приватні військові дружини феодалів, і велика кількість колишніх військових теж виявилося на великій дорозі. Відзначимо, що і це було проявом переходу до капіталізму: це був удар по залишках самостійності феодалів старої формації. Джентрі не мали дружин. 
Тепер маса безробітних і незаможних людей скитались по дорогах Англії.  
1.5. "Закони про бродяг" – не мати роботи і господарства вважалося злочином. 
"Закони про бродяг" видавалися зовсім не для того, щоб забезпечити капіталістів робочою силою. Ці бездомні і без необхідної кваліфікації люди не годилися в якості робочих тодішніх мануфактур. Це були люмпени, що промишляли поборами, а також і грабіжками, і обстановка в Англії загострилася.  
Жорстокі (криваві) закони і були спрямовані проти росту злочинності. За цим законами не мати роботи і господарства вважалося злочином. Таких людей били батогами, відрізали вуха і таврували розпеченим залізом, а якщо вони попадали у руки влади втретє – навіть страчували. Позбавлені житла і джерел існування люди виявилися, по суті, у безвихідному положенні. 
Так відбувалася одна сторона первісного нагромадження в Англії: розорення селян і утворення армії людей, які надалі стали найманими робітниками. 
52. Чому промисловість стає первинною галуззю господарства у країназ ЗХ європи у 16-17 ст.

XІІI—XIV ст. Англія  вивозила сиру вовну на переробку  за кордон, зокрема до Голландії.  У XV ст. в Англії починають будуватися  мануфактури для виробництва  сукна з власної сировини, попит  на яку з кожним роком зростав. У XVI ст. виготовленням вовняних тканин займалося близько половини робочого населення Англії, а на початок XVIІ ст. 90% англійського експорту складала продукція суконного виробництва.

Зростання попиту на якісне англійське сукно дало поштовх  до розведення овець, що стало більш вигідним, ніж землеробство. від продажу вовни сприяли росту аграрного сектору та зумовили насильницький згін селян із землі, захоплення общинних та церковних земель, перетворення їх на пасовища.

Унаслідок аграрного  перевороту відбувається подальше зростання продуктивності в сільському господарстві, що було викликане введенням багатопільної системи в землеробстві, запровадженням травосіяння, стійлового утримання худоби та збільшенням її продуктивності, розширенням посівних площ. Аграрний переворот в Англії поклав початок розвитку капіталістичного фермерства та експлуатації найманих робітників, впровадженню більш досконалих знарядь праці, машин для обробітку землі, розширенню внутрішнього ринку країни, забезпеченню промисловості, що швидко розвивалася, дешевою робочою силою та мануфактур сировиною. Кардинальні зміни у сільському господарстві сприяли виникненню системи постачання продуктами харчування великих міст, позитивно впливали на створення умов для промислового перевороту в Англії, розширювали внутрішній ринок.

У Франції Селяни одержали невеликі наділи землі, які до того ж постійно ділилися. Це призвело до того, що в основному наділи селян були за розміром 2—3 га. Таке господарство було парцелярним (від слова «парцелла» — частка), тобто малоземельним. На невеличкому земельному наділі селяни не могли запровадити нові прийоми агротехніки, машини, тому французьке сільське господарство було малопродуктивним, з низькими врожаями, ледь забезпечувало власні потреби селян у продуктах харчування. Дрібноселянське землеробство Франції гальмувало розвиток промисловості країни, звужувало внутрішній ринок, що негативно впливало на переважну частину населення країни.

У Німеччині  скасування феодальних пережитків у  сільському господарстві на початку ХІХ ст У 1807 р. внаслідок реформ у с/г земля в основному залишалася у власності поміщиків-юнкерів, а селяни одержали лише особисту свободу. При «пруському» шляху також відбувався процес розшарування селян, унаслідок якого незначна частина селян перетворилася в «гросбауерів» (заможних селян). «Пруський» шлях давав можливість німецьким поміщикам-юнкерам створити великі зразкові господарства, які застосовували передову агротехніку, машини, штучні добрива, мали високі врожаї, особливо технічних культур, що позитивно впливало на розвиток німецької харчової промисловості та експорт її продукції за кордон. були економічно зацікавлені у своїй праці; таке господарство трималося на жорсткому примусі до праці та насильстві.

53. Розвиток міст та мануфактурного  виробництва в Україні в 16-18ст.

У 18 ст в Україні  співіснували  сільв=ське і міське ремесло, цехова форма організації  ви-цтва та мануфактура. В Україні  та Росії це ви-цтво форм. В умовах кріпосного права, яке стимулювало  розвиток товарно-грошових відносин, зростання попиту та розширення ринку. В цих умовах форм. Такі види мануфактур: капіталістична (вільно наймана робоча сила), кріпосна або вотчинна (праця кріпаків), посесійна (створена державою та передана приватним особам у спадкове користування). Технологічною передумовою зародження мануфактур в Україні стало широке використання водяного колеса. Наприкінці 18 ст. На території України (Лівобережжя – 3362 водяних та 12732 вітряних млинів). Державновійськові потреби зумовили активний розвиток ви-цтва селітри. У 1765 р. Налічувалось 55 казенних та старшинських заводів. У 18 ст. На Лівобережжі існувало 36 гурт, що виробляли листове скло, склянний посуд, пляшки. Швидко розв. Вапняно-цегельне. На Лівобережжі 65 заводів, в Полтавській губернії 21. Найбільш успішно розв. Текстильна промисловість – 40 фабрик.

54.Економ  наслідки Нідерладської та Англійської  буржуазних революцій.

Нідерландська буржуазна революція привела  до виникнення індустріального суспільства  в Голландії, але не мала впливу на інші європейські країни. Це зробила буржуазна революція в Англії, що почалася за умов розвитку індустріального устрою в економіці країни. Зростали обсяги багатогалузевого мануфактурного виробництва, торгівлі, зміцнилися позиції буржуазії і буржуазної власності. З'явилось економічно міцне середнє і дрібне дворянство — джентрі, яке вело господарство на індустріальній основі. Аграрний переворот XVI ст. знищив старе феодальне землеволодіння, прискорив процес обезземелення селян, сприяв виникненню фермерства.

Заходи, вжиті  в ході й після англійської буржуазної революції, зміцнили буржуазні відносини в сфері промисловості, торгівлі, кредиту. В 1651 р. побачив світ відомий в історії Англії Навігаційний акт, який забороняв каботажне плавання іноземних кораблів між англійськими портами, дозволяв іноземцям поставляти в Англію товари лише своєї країни і підтверджував монополію англійських комерсантів на торгівлю з колоніями Англії. Цей акт забезпечив панування Англії на світовому ринку. Англійська буржуазна революція мала вплив на Францію, Німеччину, США та інші країни.

В Англії аграрний переворот XVI - XVII ст. відіграв радикальну роль. Там, де застосовувалось огороджування, насильницьке обезземелення селян, відразу утворилася велика земельна власність буржуазного типу, яка  здавалася в оренду селянам. Після буржуазної революції на цих землях утверджувалися фермерські господарства, а лендлорди (великі землевласники) отримували капіталістичну ренту. Селян - копігольдерів переводили на становище орендарів, змушували відмовлятися від своїх прав на користування землею. Дрібні селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів. Сільське господарство досягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі й агротехніці (легкий плуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур.

55.Особливості  промислового розвитку Голландії

У Голландії  розвиток сільського господарства мав  компромісний характер. Революція не ліквідувала феодальну земельну власність, але пріоритет належав зміцненню дрібноселянської власності, що зростала в основному за рахунок скуповування монастирських володінь, осушених земель, на яких розвивалися фермерські господарства.

У другій половині XVI ст. відбулася буржуазна революція, яка мала форму національно-визвольної війни проти панування Іспанії та закінчилася створенням на півночі Нідерландів незалежної буржуазної республіки Голландії, результатом чого було стрімке, хоча й коротке, економічне піднесення.На початку XVII ст. в результаті активної колоніальної експансії Голландія утворює колоніальну імперію, агресивно експлуатуючи через Ост-Індську акціонерну компанію острови Індонезії, Індії, Індокитаю, Японії, на яких створювалися голландські плантації з використанням рабської праці.Буржуазна революція прискорила розвиток різних промислових галузей. Та все ж головну роль у господарському розвитку Голландії відігравав не промисловий, а торговельний капітал. Усі країни здійснювали торгівлю через Голландію, яка стала світовим торговельним посередником. Вона контролювала більшу частину торговельних перевезень на північних морях і Середземномор'ї, їй належало 60 % світового торговельного флоту.Накопичені торговельні капітали зробили Голландію найбагат-шою країною, країною-банкіром. Амстердамський банк стає загальноєвропейським кредитним центром. Тут створюється перша в світі фондова біржа як самостійний орган з торгівлі цінними паперами.Але в результаті того, що накопичені капітали не переливалися в промислові галузі, а залишалися в торговельній сфері, й торговельне панування не відповідало промисловому потенціалу, Голландія поступово втрачає світове значення (XVIII ст.) та отримує поразку в економічному змаганні з Англією.

56. Зміст «огороджування» у с/г  Англії. "Огороджування" – вигнання селян із землі для розведення овець. 
Основною причиною розорення селян і перетворення їх у робітників в Англії стало вівчарство, яке англійці вважали настільки важливою частиною свого господарства, що навіть спікер палати громад англійського парламенту під час засідань сидів на мішку з вовною.  
Англійські обуржуазнені феодали, щоб збільшити пасовища для овець, виганяють залежних селян зі своїх феодальних володінь, зносячи цілі села, перетворюючи їх у пасовища для овець. Процес цей одержав назву "огороджування", тому що землі при цьому огороджувалися. 
57. Причини перетворення Англії у найбільшу промислову та торгівельну державу світу у 17ст.

Англія перетворилася  в першу індустріальну державу; на її частку припадало майже 50% світового  промислового виробництва. Під впливом промислового перевороту в Англії відбуваються суттєві соціальні зміни. В англійському суспільстві виникло два класи — пролетаріат і буржуазія. Застосування машин на виробництві дало змогу значно збільшити використання дитячої та жіночої праці, зменшити оплату праці.

Отже, промисловий  переворот в Англії привів до переходу від мануфактурної стадії промисловості  до фабричної, створив нову економічну базу для індустріального суспільства  на основі великої машинної індустрії, зробив кардинальні зрушення в соціально-економічному плані, внаслідок чого основним виробником став робітник, а замість купця головне місце в суспільстві стало належать фабриканту. Промисловий переворот в Англії мав великий вплив на перехід до індустріального суспільства в інших країнах Західної Європи та США. Таким чином, економічні, соціальні та політичні передумови, які склалися в Англії у XVIІІ ст., підготували сприятливі умови для здійснення промислового перевороту, переходу від мануфактури до фабрики. Англія перетворилася в першу індустріальну державу; на її частку припадало майже 50% світового промислового виробництва. Під впливом промислового перевороту в Англії відбуваються суттєві соціальні зміни. В англійському суспільстві виникло два класи — пролетаріат і буржуазія. Застосування машин на виробництві дало змогу значно збільшити використання дитячої та жіночої праці, зменшити оплату праці.

Господарському  зростанню Англії сприяло і становище  континентальної Європи, промисловість якої дедалі більше потребувала англійської овечої вовни. Англія вже не одне століття була постачальником цієї цінної сировини для європейського сукно виробництва.

Процес первісного нагромадження капіталу відбувався в Англії інтенсивніше, ніж в інших європейських країнах. Відокремлення дрібного виробника від його засобів виробництва та перетворення його на бідного продавця своєї робочої сили як вихід ний пункт становлення капіталізму відбувалось у різних західноєвропейських країнах у неоднакових формах, а в класичній — лише в Англії. Цей процес розпочався в Англії у XV ст. і закінчився у другій половині XVIII ст. зникненням селянства цієї країни взагалі.

XVI ст. виявилося періодом різких змін у становищі селян Англії. Зі збільшенням наприкінці XV ст, попиту па англійську вовну в Європі та цін на неї прибутковою справою стало не землеробство, а вівчарство. Тому більшість великих землевласників почала перетворювати землі своїх володінь у пасовища та розводити овець. Вони захоплювали общинні землі, якими раніше користувалися разом із селянами, зганяли селян, в основному копігольдерів, з їхніх наділів, руйнували не тільки окремі селянські будинки, а й цілі села, а захоплені таким чином землі огороджували тинами, канавами, живоплотом. Відвойовані землі лендлорди здавали в оренду великим фермерам-тваринникам, за що отримували велику ренту, а іноді самі розводили великі отари овець. Приклад лордів наслідували заможні  селяни.  Цей  період  обезземелення  англійського  селянства увійшов в економічну історію Англії під назвою огороджування.

Реформа церкви, так звана Реформація, проведена у першій половині XVI ст., відіграла важливу роль у справі нагромадження капіталу в Англії. На противагу католицтву в християнстві стало поширюватися протестантське вчення. Результатом цього стала ліквідація понад півтисячі монастирів, що супроводжувалося вигнанням ченців і селян з монастирських земель та перетворенням їх на блукачів.

Примусове обезземелення селян стало передумовою аграрного перевороту, зміст якого полягав у переході від старого, феодального, землеволодіння до нового, буржуазного, від старої феодальної до пової капіталістичної організації сільського господарства. Він тривав в Англії майже 300 років.

Одним із джерел нагромадження великих грошових коштів стала участь Англії у торгівлі рабами та піратстві

Всі ці фактори  сприяли становленню в Англії ринкового господарства.

58. економ наслідки 1 півн америк  та великої франц уржуаз революцій.Активною антифеодальною була економічна політика французької буржуазної революції. Революція скасувала податкові привілеї дворян, ліквідувала регламентацію виробництва та цехи, проголосила свободу торгівлі, запровадила політику протекціонізму, значною мірою розв’язала аграрне питання, наділивши селян невеликою кількістю землі. У січні 1800 р. в країні створюється Французький банк, розвивається кредитно-фінансова система. Розвиток торгівлі в XVIІ—XVIІІ ст. в таких країнах, як Голландія, Англія та Франція приводить до того, що торгівля, особлива колоніальна, стає однією з провідних галузей економіки, приносячи країнам величезні прибутки. Тому політика торговельного балансу та розширення торгових зв’язків між країнами набуває великого значення. Торговельний баланс розраховувався як різниця між експортом і імпортом товарів.

Наприкінці XVIІІ ст. Англія своєю економічною політикою все більше намагалася перетворити північноамериканські колонії на важливий аграрно-сировинний придаток, у той час як економіка американських колоній стала вже могутнім конкурентом для самої Англії. Ці протиріччя привели до війни за незалежність північноамериканських колоній (1775—1783 рр.) та відокремлення їх від Англії. Війна за незалежність привела до утворення в 1776 р. нової держави — США і носила характер буржуазної революції, у ході якої були ліквідовані феодальні пережитки: земля англійських феодалів-лендлордів була забрана державою та розпродана. Ліквідація феодальних пережитків створила сприятливі умови для розвитку американського, фермерського шляху в сільському господарстві в США, яке дало могутній поштовх для розвитку економіки нової країни. Виникли також умови для поступової ліквідації великих плантацій у сільському господарстві на Півдні США.

59. Особливості розвитку промисловості  США , що сприяли економ піднесенню  країни. Швидкі темпи розвитку в кінці XVIІІ — першій половині ХІХ ст. показує економіка нової молодої держави — США.

Так, після  війни за незалежність почався швидкий  індустріальний розвиток США. Обмеження  для росту промисловості та торгівлі були зняті. Розширювалася територія  самих США за рахунок купівлі  землі у Франції та Іспанії, зростало населення, головним чином, унаслідок еміграції із Західної Європи. Так, населення США становило в 1790 р. 3,9 млн чол., а в 1835 р. — уже 15 млн чол.

Прискореними  темпами почала розвиватися промисловість  у південних районах США. Тут  відбувався промисловий переворот у бавовняній промисловості. Великі успіхи були досягнені у створенні нових машин та механізмів, а саме: нових сільськогосподарських машин, ткацьких верстатів, швейної машини та ін. Широко впроваджуються парові машини в промисловості та на транспорті.

У 40—50-ті роки ХІХ  ст. у США відбувається прискорений  процес індустріалізації, розвиваються галузі важкої промисловості, особливо металургійна, вугільна та машинобудівна. Процесу індустріалізації сприяли  інтенсивне будівництво залізниць, розвиток річкового та морського транспорту, які потребували великої кількості паровозів, вагонів, рейок, судів різних типів.

Значними успіхами характеризувався розвиток фермерського господарства. Відбувалося освоєння нових західних земель, збільшувався продаж земель фермерам, які задовольняли потреби в продуктах харчування міста та в сировині легку і харчову промисловість. Американський, фермерський шлях розвитку сільського господарства на приватній власності на землю все більше набував поширення, а на Півдні США сільське господарство базувалося на плантаційних господарствах із застосуванням праці негрів—рабів. Ці господарства займалися в основному вирощуванням бавовни та тютюну. Застосування рабської примусової праці гальмувало розвиток цих господарств, не стимулювало продуктивність праці та стримувало впровадження нової техніки. Північ США ставила питання про ліквідацію плантаційного господарства, стояла за розвиток фермерства, яке давало можливість одержати більше різної сировини для промислової. Ліквідація плантаторських господарств на Півдні США відкривала можливість для розширення ринку збуту товарів для Півночі та одержання додаткової робочої сили, якої вкрай не вистачало. Існування на Півдні країни плантаційного сільського господарства із застосуванням рабської праці стало на перешкоді подальшого індустріального розвитку США.

60. Особливості зародження капіталістичного  укладу у Франції. Капитализм як спосіб життя суспільства прийшов у зміну феодалізму. Оскільки відповідне кожному укладу політичні та юридичні інститути формуються головним чином основі економічного базису цього товариства , те й під час аналізу капіталізму головне увагу слід приділити розгляду його економічного ладу, основними елементами що його розповсюдженому розумінні є основою приватна власності коштом виробництва та використання найманої праці .Перші зачатки капіталістичних виробничих відносин зустрічались у окремих містах у районі Середземного моря вже у 14- 15 ст., проте виникнення капіталістичного виробництва, у цього слова належить до 16 в. Перехід від феодальних виробничих ставлення людини-спеціаліста до капіталістичних за кордоном мав свої особливості. У країнах, котрі вступили цей шлях першими, він , зазвичай , супроводжувався буржуазними революціями , наприклад в Англії , Голландії та Франції. З розвитком та зміцненням капіталізму знижувалися і гострота початку капіталістичним виробничим відносинам. Так було в Росії становлення капіталізму у другій половині 19в. відбулися умовах порівняно меншою соціальної напруги, ніж у багатьох інших країнах. Перехід до капіталізму, як і будь-хто інший громадському строю, переважно визначився наявністю зрілих економічних передумов. Тож природно, що в країнах, де феодалізм вичерпав свої можливості, перехід до капіталізму відбувався раніше, ніж тих країнах, де феодалізм ще зберіг позиції. Вирішальне економічне значення до виникнення капіталізму мав процес первинного накопичення капіталу , при якому малі виробники , переважно селяни , насильно позбавлялися коштів існування і ставали юридично вільними, тоді як засобу виробництва концентрувалися до рук у буржуазії. З'явилася вільна робоча сила, находившая застосування у місті, на знову організованих фабриках. Усе це сприяло бурхливого розвитку ринку України і перетворенню простого товарного виробництва, у капіталістичне, тобто. у таку виробництво, у якому результати праці кожної людини повинні були отримати громадське визнання над ринком у вигляді грошей. У цілому нині процес первинного накопичення капіталу мав прогресивне значення, т.к. з'явився колосальним кроком вперед по шляхів розвитку нового капіталістичного ладу. Капіталізм пройшов три основні історичні стадії організації праці та підвищення його продуктивності, і з цих стадій дозволяла розв'язувати всі важчі завдання, недоступні раніше людству. Перший етап організації праці – проста кооперація. Підприємець створював великі майстерні, де у його контролем працювали дещо раніше самостійних ремісників. Кооперація існувала до того часу, поки її надрах не зародилося поділ праці, що зумовило перехід для наступної стадію – мануфактурную. При мануфактурному виробництві кожен працівник большє нє займався виробництвом всього товару з початку остаточно, а відповідав лише певний етап. Поділ праці мануфактурі мало велике значення, т.к. різко продуктивність громадського праці. Попри свої позитивні риси, вузький базис мануфактури, в основі якої лежало багатовікове міське ремесло, невдовзі був у суперечності з швидким зростанням потреб зовнішнього й внутрішнього ринку, що стало однією з найважливіших спонукальних причин до переходу до великому промислового виробництва. Важливу роль цьому процесі зіграв промисловий переворот. Використання машин дозволило капіталістичному виробництву зробити величезний ривок уперед, у підвищенні продуктивність праці і ще більше підвищити її, почавши виробляти машини для самих машин. Т.а., було створено передумови насичення товарами величезного ринку, відкритого капіталізмом. У своїй історії капіталізм минув - і кілька великих етапів, що з особливостями функціонування його господарського механізму. Перший – етап вільної конкуренції – розпочалося період становлення капіталізму і тривав остаточно XIXв. , а свого розквіту досяг між Великою французькою революцією 1789-1799гг. і Паризької Комуною. З цією епохи характерно розвиток капіталізму вшир, коли освоювалися нові землі, отже, і призначає нові ринки. Капіталізм тим часом грунтувався головним чином конкурентних засадах, а монополій ще ніколи немає. Проте наприкінці XIXв. – початку XXв. Панування вільної конкуренції стало заміняться пануванням монополій, і капіталізм вступив у наступний етап, який отримав назву імперіалізму. Ранні стадії розвитку імперіалізму пройшли під знаком війн, важких економічних криз, соціальної конфронтації і характеризувалися домінуванням монополістичного капіталу економічного життя капіталістичних країн. Це був період пристосування капіталізму до нових умов свого існування, определявшимся небаченими раніше розмірами концентрації та централізації капіталу. Досягнувши високого рівня економічної могутності, капіталізм зміг вирішити такі важливі завдання, як будівництво і автомобільних доріг, створення трансокеанських кабелів зв'язку, розвиток авіації і т.д. Подальше зростання капіталізму привело до того, що виникла потреба у регулюванні і коригуванні діяльності монополій з боку держави. Цей процес у кінці XIX – початку XXв. і майже отримав розвиток після Другої Першої світової. Державне регулювання економічних процесів є комплексом заходів, вкладених у забезпечення стабільного і пропорційного розвитку капіталістичного виробництва. Бурхливий розвиток капіталізму в другої половини XX в. призвело до виникненню нового явища у економічній життя – інтернаціоналізації світового капіталістичного господарства. Посилилися різноманітні, зокрема й економічні, зв'язок між різними державами, що викликало до життя нових форм співпраці між ними, такі, як, наприклад, економічна інтеграція. Сьогодні у розвитку капіталізму з'являються нові процеси, розмовляючі у тому, що вона вичерпав того прогресивного значення, яке він мав для людської цивилизации.

61. Основні ознаки капіталізму основні ознаки капіталізму: приватну власність, анархію виробництва, кризи

Капіталі́зм —  суспільно-економічний лад, що ґрунтується  на товарному виробництві, приватній  власності на засоби виробництва  та експлуатації найманої праці

62. Технологічне обгрунтуввання протестантизмом(  Лютер, Кальвін) економ змін  у 1 пол 16 ст.

Реформаторський рух в особі Мартіна Лютера (1483 - 1546) мало свого видатного представника. Цей німецький реформатор, засновник  німецького протестантизму. Реформа Лютера, незважаючи на відносно прогресивні риси, мала класовий і історичний характер. У сутності вона виражала інтереси князів і міського багатого патриціату, але не інтереси широких мас. Цей мир є юдоллю гріха й страждань, порятунок від яких варто шукати в богу. Держава - знаряддя земного миру, і тому воно відзначено гріхом. Мирську несправедливість не можна викорінити, її можна лише терпіти й визнавати, підкорятися їй. Християни повинні підкоритися влади, не бунтувати проти її. Погляди Лютера підтримували інтереси, що вимагають сильної державної влади. За словами К. Маркса Лютер переміг рабство по побожності тільки тим, що на його місце поставив рабство по переконанню. Жан Кальвін, який виступив проти католицизму, очолив реформаторський рух. Головні ідеї свого вчення він виклав у працях «Повчання в християнській вірі» та «Церковні настанови». Одним з головних догматів кальвінізму є вчення про «абсолютне приречення»: ще до «створення світу» Бог, начебто, визначив долю людей, одним — рай, іншим — пекло, і ніякі зусилля людей, ніякі «добрі справи» не зможуть змінити того вироку. Кальвінізм, стоячи на позиціях консерватизму у розв'язанні докорінних соціально-політичних проблем сучасності, підкреслює всемогутність Бога і нікчемність людини. Вчення найрадикальніше реформувало християнський культ і церковну організацію. Майже всі зовнішні атрибути католицького культу — ікони, свічки тощо — було скасовано, основне місце у богослужінні посіли читання та коментування Біблії, співи псалмів. Керівна роль в общинах відводилася пресвітерам — старшинам і проповідникам, які й спрямували релігійне життя общини.

63. Економічні погляди та їх роль  Стаффорд, Петті, Буагільбер, економ  таблиця Кене) Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії «грошового балансу», яка мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей з-за кордону; по-друге — зберегти гроші в самій цій країні. Для розв'язання цих завдань ранні меркантилісти запропонували низку заходів, які тією чи іншою мірою знайшли практичне відображення в економічній політиці того часу. Тому необхідно ознайомитись з основними висновками (пропозиціями) і конкретною політикою раннього меркантилізму. Із представників раннього меркантилізму в Англії слід назвати В. Стаффорда (1554—1612), який 1518 р. надрукував під ініціалами «W. S. » твір «Стислий виклад деяких скарг наших співвітчизників». В. Стаффорд правильно розумів зв'язок між вартістю грошей і вартістю товарів. Саме в появі неповноцінної монети, у свідомому псуванні її королями він убачає причину подорожчання товарів. Стаффорд доводить шкідливість вивезення монети за кордон, бо від того зростають ціни і погіршується становище народу. Він наполягає на необхідності державної підтримки вітчизняної торгівлі через заборону ввезення предметів розкошів, регламентацію торгівлі, обмеження вивезення монети, розширення виробництва сукна тощо. Економічні праці Петті Перший серйозний економічний твір Петті іменувався Трактат про податки і збори і вийшло в 1662 р. Можна сказати, що це і найважливіший його твір: прагнучи показати уряду, яким чином можна збільшити податкові доходи, він також висловив якнайповніші свої економічні погляди.Через 200 років Карл Маркс писав про Трактат: У творі Петті, що розглядається нами, по суті справи визначає вартість товарів порівняльною кількістю праці, що міститься в них. У свою чергу, від визначення вартості залежить і визначення додаткової вартості

Кене у своїх  працях Економічна таблиця(загальний  принцип політичної держави. Він  досліджує сутність природного порядку людини та людської праці, підходить до сутності визначення поняття Капітал,Чистий приодукт. Капітал створюєтьсЯ тільки у землеробстві. Основною метою виробництва є збільшення чистого продукту за якого менеше витрат. Буагільбер. У 1707р. Праця звинувачення  Франції , які на противагу меркантилістам стверджував, що джерелом багатства є не тільки гроші, а й різноманісність речей і благ, він ввважа що основою ринкової рівноаваги є пропорційні ціни, які забезпечують покриття витрат та сприяєть збільшенню прибутку.

64. Економ думка в Уук. Конституція  Орлика, Посошков, Прокопович. Конституція П. Орлика – ств. в 1710р. За оцінкою сучасних укр.. істориків це перша конституція в сучасному розумінні. Конституція було прийнято на зборах козацтва біля містечка Тягина на правому березі річки Дністер. Тому її інколи назив. Бендерською конституцією. В день виборів Орлика була схвалена Держ. Конституція. Основний пункт – проголошення незалежності України від Польщі та Москви. Другим пунктом було встановлення козацького парламенту, який мав скликатися тричі на рік; крім Ген. Старшини до нього мали входити представники від кожного полку. Гетьман мав радитися з ними. Права гетьмана значно обмежувалися. Установлено суровий розподіл держ.скарбом і коштами, які були в особистому розпорядженні гетьмана. Ліквідовано держ.монополії, оренди і викупи; заборонено чинити усілякі утиски сільському населенню. Конституція пройнята демократичним духом. Парламент обмежував владу гетьмана, перетворюючи Україну в конст. Державу. Конституція приділяла увагу становленню міщан посполитих та козаків. Текст Конституції відомий у 2-х варіантах: староукр. та латинськими мовами. Документ скл. З преамбули і 16-ти статей. Значний внесок в розвиток меркантилістичних ідей в Росії зробив Ф. Прокопович. Він був прихильником активного господарського і торгівельного балансу, якого можна було досягти шляхом безперервного розвитку промисловості, с/г, торгівлі, засобів і шляхів сполучення. У стосунках з ін.. країнами він закликав переслідувати інтереси власної країни.  І. Посошков пропонував будувати заводи на держ. Кошти, а потім передавати їх у приватну власність, сприяти винахідництву, дбати про розвідку та охорону ресурсів. Посошков висловлювався за «установлену ціну», яка регулюється. З метою обмеження кріпосного гніту надзвичайно радикальною та прогресивною для свого часу була пропозиція визначити законом розмір селянських повинностей відповідно до кількості землі та посівів, установити обов’язкове навчання писемності селянських дітей.

65. Історичні  умови виникнення та загальна характеристика класичної політекономії. Класична політична економія виникла в Британії наприкінці 18 століття. Її представники: Адам Сміт, Давид Рікардо, Джон Стюарт Мілль, Жан-Батіст Сей, дали аналіз виробництва, розподілу й обміну товарами в умовах ринку, заклавши основи для подальшого вивчення. Початком класичної політичної економії вважається книга Адама Сміт «Багатство націй» (1776), в якій він засуджував меркантилізм і пропагував ідею «системи природної свободи». Сміт розробив низку ідей, які продовжують асоціюватися з капіталізмом донині, зокрема ідею невидимої руки ринку, що змушує мимоволі створювати загальне добро, переслідуючи особисті інтереси. Сміт змушений був наполагати на цих ідеях, щоб побороти популярний в ті часи дух меркантилізму. Він критикував монополії, тарифи, мито та інші накладені державою обмеження, вірячи, що ринок найсправедливіший і найефективніший суддя. Погляди Сміта розділяв Рікардо. У книзі «Принципи політичної економії та оподаткування» він сформулював закон порівняльної переваги, який пояснював чому вигідно торгувати навіть тоді, коли одна із сторін ефективніша щодо виробництва усіх типів товарів. Рікардо також підтримував закон Се й вірив, що повна зайнятість є нормальним рівноважним станом у конкурентній економіці. На його думку інфляція сильно співвідноситься з кількістю грошей і кредитом, й був прихильником закону зменшення доходності, за яким додаткові затрати приносять дедалі менше результатів.

66. Фізіократи–представникикласичної політекономіїуФранції. Фізіократи–це французькі економісти ІІ половини XVIII ст., представники однієї з течій класичної політекономії. Назва школи  походить від грецьких слів phisis – природа, cratos – влада. Вченняфізіократів виникаєяк опозиція меркантелізму. Вони вважають його теоретичним і практично нерозумним і протиприроднім. Навідміну відмеркантелізмуфізіократи висунули положенняпроте, що багатство створюєтьсяуземлеробстві і тільки працяземлероба є продуктивною. Тим самим дослідження джерела  багатства фізіократи перенесли зі сфери обігу у сферу виробництва. Це було важливим кроком вперед в аналізі економічних відносин, але наукова обмеженість фізіократів полягала в тому, що продуктивною сферою виробництва вважалося лише землеробство.Засновником і  основним представником школи фізіократів був Ф.Кене (1694 – 1774рр.). Дослідженням економічних проблем Кене зайнявся у 60-річному віці. У 1756 – 1657рр. він надрукував І-ші статті – “Зерно” та “Фермери”.Основним твором Ф.Кене була “Економічна таблиця”, надрукована у 1758р. Цей твір визначив місце Кене як засновника і основного представника фізіократизму.Бувши лікарем  за своїм фахом Кене використовував метод природничих наук стосовно економічних питань. Він розглядав  суспільство як живий організм, розрізняючи  в ньому 2-ва стани:

1.  здоровий (досконалий, нормальний)

2.  хворобливий (ненормальний)

На думку Кене, коли суспільство знаходиться в  здоровому стані воно має рівновагу. Саме стан рівноваги Кене і показав  в “Економічній таблиці”.

Великою заслугою є те, що він досліджував економічні процеси, як природні, які мають свої внутрішні закономірності; тобто він підійшов до розуміння економічного закону.

Основою економічного вчення Кене як і фізіократів в  цілому є вчення (концепція) чистого  продукту. Під чистим продуктом розумівся надлишок знову створених у землеробстві вартостей товарів над витратами виробництва. Чистий продукт створюється лише в землеробстві.

Історична обмеженість  поглядів фізіократів проявилася в  тому, що вони вважали лише землеробство сферою, де створюється чистий продукт, тобто де відбувається розширення виробництва.

Промисловість вони визначили, як “безплідну” сферу, що не створює чистого продукту; вона лише змінює форму багатства, але  не збільшує його. Ця відмінність обох галузей визначається тим, що на думку фізіократів у землеробстві на відміну від промисловості працює земля, природа.

Значну увагу  Кене приділяв речовому складу землеробського капіталу. Він виділяв в ньому  первісні аванси, як такі, що мають тривалий період обігу, та щорічні аванси з  річним періодом обігу.

У витрати виробництва  щорічні аванси входять повністю, а первісні частково. Таким чином  Кене підійшов до поділу капіталу з  точки зору його відтворення, але  узагальнюючих понять основного  й оборотного капіталів він не дав.

В “Економічних таблицях” була створена спроба розглянути виробництво як процес відтворення. Кене встановив класову структуру сучасного поділу суспільства, виділивши “продуктивний клас” (зайнятих в землеробстві, що створюють “чистий продукт”), “клас власників”6 до якого він відносив монарха, духовенство, власників землі; “безплідний клас” – всі громадяни, які не зайняті в землеробстві, вважає що праця представників цього класу тільки повертає витрати на виробництво і нічого понад це не створює.

Кене проаналізував  можливості простого відтворення в національному масштабі економічних зв’язків між класами. До нього відтворення ніким не досліджувалося.

Послідовником та видатним представником фізіократів  був Анн-Робер-Жак Тюрга (1727 –1781), у вченні якого ідеї фізіократів  одержали подальший розвиток, а їхня теоретична система набула найбільш розвиненого вигляду. Основний твір: “Роздуми про створення й розподіл багатств” (1776р.).

67.  Уільям Петті (1623—1687) — основоположник класичної політичної економії в Англії. Детальний аналіз його праць дає підстави для висновку, що він є економістом перехідного періоду від меркантилізму до класичної політичної економії. «Трактат про податки і збори» (1662), «Слово мудрим» (1664), «Політична анатомія Ірландії» (1672), «Політична арифметика» (1676), «Різне про гроші» (1682). Усвоїхпрацях, особливоранніх, Петтівіддаєданинумеркантилізму. Обґрунтовуючи економічну політику держави, він розвиває теорію торгового балансу, виступає за нагромадження в країні золота і срібла, виправдовує колоніальну експансію, виступає як прихильник втручання держави в економічне життя. Водночасужевпершійсвоїй праціПеттідалековиходить замежі питань, що їх звичайно розглядають меркантилісти. Він пише про гроші, позичковий процент, вексельний курс, податки, земельну ренту, монополії та інше. Постановка і вирішення цих питань відрізняють його від меркантилістів.

 У меркантилістів економічне  пізнання — лише засіб для  вирішення конкретних питань, у Петті — розвиток самої економічної теорії, яка може застосовуватись на практиці. Не випадково його вважають «першим професійним економістом». К. Маркс назвав його найгеніальнішим і найоригінальнішим економічним дослідником, «батьком політичної економії». Застосував Петті й новий метод дослідження економічних явищ. Перебуваючи під значним впливом таких філософів-матеріалістів, як Ф. Бекон і Т. Гоббс, саме в них він запозичив деякі методологічні засади, які доповнив розробленими ним самим статистичними таблицями. Недарма Петті називають ще й батьком економічної статистики.На відміну від меркантилістів, він бачить багатство як суму  рухомого й нерухомого майна. У праці «Слово мудрим» він дає перелік предметів, що становлять багатство, — сукупність земельних угідь, будівель, худоби, кораблів, золотої і срібної монети, посуду із золота і срібла, меблів, запасів різних товарів (залізо, мідь, олово, тканини, зерно, сіль), коштовних каменів та інше. Теорія вартості. Петті вважають засновником трудової теорії вартості. До проблеми визначення вартості він підходить з позиції пропорційного обміну, що визначається витратами праці на виробництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях!Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачається на видобуток золота і срібла, які з самого початку функціонують як мінові вартості. У Петті немає чіткого розмежування вартості й споживної вартості. Заробітну плату Петті розуміє як ціну праці.

68. Підходи до  формування системи  оподдаткування в період генези  капіталізму.

1.наявність переходу  до простого товарного вир-ва.

2.наявність значної маси бідних людей, юридично вільних, позбавлених засобів вирва та існування та змушених найматися на роботу до капіталіста.

3. зростання  ролі купецько-лихварського капіталу4. руйнація натур  вир-ва в с/г та ремеслі

5.утвердження  грошової ренти

6. формування  внутрішніх нац ринків

7. значні досягнення  науки і техніки

8. урбанізація  півн євпропи

9 криза цехової системи та спеціалізація ремесла до рівня мануфактурного подлу праці

10. розвиток товарно-грошових  відносин

69. Визначіть передумови та особливості  промислового перевороту у Англії.

Передумови:

-успішне завершення  буржуазної революції, що зумовило  формування єдиної буржуазної нації;

-політика протекціонізму  та У. Петті;

-географічне  розташування, що сприяло активному  розвитку торговельного флоту;

-активна участь  у колонізаційних процесах;

-товаризація  господарства країни;

-наявність резерву вільнонайманої  робочої сили;

-наявність вільних капіталів  для розвитку науки і техніки.

Століття текстилю започатковане 1733 р., коли Дж. Кей винайшов «летючий»  човник.

1765 р. – Д. Харгривс  ств. Механічну прядку «Дженні»

1769 р. – Аркрайд ств.  Першу прядильну фабрику.

1785 р. – Е. Картрайт ств. механічний ткацький верстат

1783 р. – Т. Белл ств.  першу бавовняно-прядильну машину.

Наслідки:

Англія стала безперечним  лідером у текстильний галузі, виробництво бавовняних тканин зросло більш ніж у 6 разів. Англ. Товари досягли високого рівня конкурентоспроможності оварів на світовому ринку.

Століття пари – його початок  забезпечив технічний прогрес у  металургійному виробництві.

1735 р. – А. Дербі винайшов  коксову металургію

1760р. – в  Шотландії відкрився перший металургійний  завод.

1769р. – Дж. Уатт винаходить парову машину.

1782р. – побудовано  першу фабрику з виробництва  машин.

Наслідки:

Зростає металургійне виробництво, формується машинобудівна  галузь, удосконалюється обробка  металів – винаходять токарний та свердлильний верстати, вирішується транспортна проблема.

На частку Англії припадало 35-40% світової торгівлі, Англія стала на шлях індустріального розвитку першою у світовому господарстві.

70. Назвіть основні етапи та специфічні  особливості промислового перевороту  у Франції.

Промисловий переворот у Франції мав свої особливості і специфіку. Він розпочався пізніше, ніж в Англії і був затяжним.

Перші машини тут  з'явилися ще в кінці XVIII ст., але  не мали широкого застосування. Промислове піднесення відбулося у 1805-1810 рр. в  часи правління Директорії та Наполеона, які активно підтримували промисловість і торгівлю. У цей же час у Франції знайшли поширення англійські винаходи. Особливу роль у текстильній галузі промисловості відіграв верстат Жаккара, створений у 1804-1808 рр., який виготовляв тканини з візерунком, та машини Жирара (1810 р.), які здійснювали хімічно-механічну доробку льону.

71.У чому полягали основні наслідки промислового перевороту у США?

Незважаючи на високі темпи промислового розвитку у першій половині XIX ст., США залишалися в основному аграрною країною, промисловий переворот завершився лише на Півночі.Розвиток промисловості гальмували південні штати, в яких панувало рабовласницьке плантаційне господарство. Рабовласництво було основною перепоною на шляху розширення внутрішнього ринку — ринку товарів і робочої сили, освоєння земель Заходу, інтенсивного розвитку сільського господарства.Суперечності між північними і південними штатами викликали Громадянську війну в США (1861-1865 рр.), яка водночас була буржуазною революцією. Війна закінчилася перемогою Півночі. Важливими її наслідками було скасування рабства, ліквідація політичної та економічної роз'єднаності США.

72.Визначіть  причини повільного розгортання  двох етапів промислового перевороту у Німеччині.

Промисловий переворот тут розгорнувся лише в другій половині XIX ст. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни. Навіть після революції 1848 р. у Німеччині зберігалася феодальна монархія і політична та економічна влада великих землевласників-юнкерів. Щоправда, монархія стала обмеженою, і деякі політичні права отримала національна буржуазія.

73.Що таке  революція “Мейдзи“?

Революція 1868 р. була за своїм змістом буржуазною, але вона  носила половинчастий  характер  і  не  повністю  вирішила  завдання  буржуазних перетворень. Її половинчатість  виявилася  як  в  істоті  проведених перетворень, так і у формі встановленої влади.  Вона відкрила дорогу для розвитку капіталізму, але в той же час  зберегла багато  пережитків  феодалізму.  «Революція  Мейдзі  не  була  результатом звитяжного повстання міських санкюлотів і  безземельних селян,  як це було у Франції, а  була  угодою,  досягнутою  між одним  крилом  феодального  класу, –  найбільшими  тодзама,  в  якості представників яких виступали самураї і гоєнін,  і  багатющим  міським купецтвом» [Норман Г. Возникновеніє  сучасної  держави  в  Японії. М., 1961.].  Встановлення  абсолютної  монархії  як  форми  державної влади  (при  формальному  конституційному  правлінні,  введеному  пізніше), компромісні заходи відносно верхівки колишнього  класу  феодалів,  створення нового  класу  поміщиків,  що використовують  значною мірою докапіталістичні форми експлуатації все це  говорить  про  половинчастий, незавершений характер революції.

74.Економічне  вчення А. Сміта.

теорія була розроблена і описана в 1776 році в  роботі “Дослідження про природу  та причини багатства націй”. В ній вперше доводиться, що багатство націй не залежить від кількості золота та срібла, які вона має, а від її спроможності виробляти товари та послуги. Згідно з цим основне завдання держави полягає в тому, щоб розвивати виробництво за рахунок поділу праці та кооперації. Найкращим чином держава це може зробити, якщо не буде втручатися в економіку (принцип лейзефе). Аналіз, здійснений Адамом Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх видів політики вільної торгівлі.

  Теорія Адама Сміта має такі  припущення:

1) праця являє собою  єдиний фактор виробництва;

2) має місце повна зайнятість (тобто всі ресурси, як має  та чи інша країна, використовуються  повністю);

3) в міжнародній торгівлі  беруть участь тільки дві країни, які торгують між собою тільки двома товарами;

4) витрати виробництва  залишаються постійними, а їх  зниження збільшує попит на  товар;

5) ціна одного товару  відображена кількістю праці,  який необхідно витратити для  виробництва одиниці іншого товару;

6) транспортні витрати  дорівнюються нулю;

7) зовнішня торгівля вільна  від обмежень та регламентацій.

75.Економічне вчення  Д. Рікардо.

1) усі доходи  створюються у виробництві

2) "теорія вартості"

- споживча вартість (корисність) – не є  мірою вартості

- мінова вартість (вартість) – визначається  витратами праці на їхнє виробництво а не корисністю

3) ціна як грошове вираження вартості

- природна ціна – вираження  вартості 

- ринкова ціна пов'язана  з відхиленням  від ціни під дією попиту та пропозиції

- ціна складається  в процесі  виробництва

4) ріст  продуктивності праці веде до зменшення вартості

5) теорія ренти.  рента – частка  продукту землі, яка сплачується землевласникові за її користування. Головна думка – рента створюється працею, а не є продуктом природи. величина ренти залежить від : родючості, місцезнаходження, величини вкладеного капіталу

6) капітал –  частина  багатства, що вживається у виробництві. Основний , оборотний

7) гроші –  паперові гроші існують, якщо  вони розмінюються на золото  по твердому  співвідношенню, але їхня цінність залежить тільки від їхньої кількості в обігу

8) "теорія  заробітної плати" 

- зарплата –  ринкова ціна праці, яка коливається  навколо своєї основи – природної  ціни 

- природна ціна  праці (вартість засобів існування  робітника і його родини , яка залежить від кількості предметів життя, які можна на них купити)

- прожитковий мінімум  залежить від історичних умов  і традицій і сформованих норм  споживання 

9) приймав "теорію народонаселення"  Мальтуса 

10) кризи надвиробництва неможливі

11)теорією відносних або  порівняльних переваг: кожна країна  зацікавлена спеціалізуватися на  виробництві в якому вона має  найбільшу переваги (як у  Сміта) або найменшу слабкість. Тобто з якого вона має найбільш відносну вигоду.


76.Місце податків в економічному вченні А. Сміта і Д. Рікардо.А. С. Трактував податки як необхідне зло визн. Кілька принципів оподаткування.

1) справляння  под. Повино здійснюватись в  залежності. Від доходів. Одержаних під захистом держави . оподат. Повин. Бути визаченим щодо часу, способу та розміру і бути зрозумілим платнику. 2) справ. Подат. Повинно здійснюватися в момент  і способом найбільш зучним платнику.

3) затрати на  оподат. Повинні бути якомога меншими

Д.Рікардо.1)затрати  нац. Доходу та нац. Багатства. Повинно  випереджувати підвищ. Податків і  держ витрат. 2) уряд повинен заохоч. Накопичення капіталу або доходу через обмеження оподатк. 3) для  забезпечення. Соціал добробуту оподаткув. Майна має бути мінімальним.

77.принципи  оподаткування Д.Ж. Міля і А.  Вагнера.

Д.М. вивім такі осн. Принципи  оподаткув. 1 рівність податків за лзн рівновеликих тягарів 2 неополатковувати прожитковий мінімум 3 неоподатковувати суми заощаджень та інвестицій 4 сумарний тягар податків не пов. Бути обтяжливим.

А. В. Поєднав  індивід. Та державні інтереси 1 дохідність 2 еластичність 3 рацірн. Вибір джерел та вид оподаткув. 4 універсальність 5 рівність оподаткування 6 визначеність 7 зручність 

78.Визначіть  основні ідеї критичного напряму політичної економії та історичної школи.

історична школа в  політичній економії не була виключно німецьким явищем. Досягнення німецьких "істориків" сприяли пробудженню  інтересу вчених інших країн до самостійного застосування історичного методу в економічній науці та здійснення історико-економічних досліджень. При цьому зарубіжні дослідники не просто копіювали німецьких авторів, а йшли власним шляхом, залишивши після себе цікаві праці, які і сьогодні вражають фундаментальністю та глибиною аналізу. 
В Італії ідеї історичної школи наприкінці XIX ст. розвивали Г. Ферреро, Г. Сальвіолі та ін., у Франції на теренах економічної історії успішно працювали У. Шевальє, П.Ж. Манту та ін., серія глибоких історико-економічних досліджень з'явилась в Англії та Росії. Відомим представником англійської історичної школи був Арнольд Тойнбі (1852—1883), автор "Лекцій про промислову революцію в Англії" (1884), в яких вчений вперше впровадив у науковий вжиток термін "промислова революція", здійснивши дослідження господарського перевороту XVIII — початку XIX ст., який у подальшому привертав увагу багатьох дослідників. Англійський вчений звертав увагу на те, що характер та особливості розвитку тієї чи іншої країни не можуть бути визначені виключно на основі аналізу її власної історії. Водночас вони не пояснюються також ідеєю лінійного прогресу людства. А. Тойнбі був переконаний, що поєднання історії і політичної економії здатне збагатити обидві наукові дисципліни. Не заперечуючи важливості дедуктивного методу пізнання, вчений звертав увагу на те, що історичний метод виявив відносність економічних законів. Розвиток ідей історичної школи в Росії та в Україні характеризувався відсутністю національно-шовіністичної спрямованості та жорсткої опозиції класичній політекономії. При цьому російські та українські вчені не обмежувались дослідженням лише вітчизняної історії, свідченням чого є праці 1.1. Янжула "Англійська вільна торгівля" (1882) та І.І. Кауфмана "Історія банківської справи у Великобританії" (1877) та ін.

79. Сутність марксистської економічної теорії. Марксистська. Марксизм виник у 40-х рр. XIX ст. як напрям класичної політичної економії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу. Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав 1-их глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням сус-них суперечнос-тей, проявом яких були заворушення, повстання, соц-ні потрясіння.

  Так, 1825 р. у Англії став початком пори криз, банкрутств та збільшенням безробіття на тлі бурхливого росту промисловості. Робітничий клас, що повністю залежав від успішного розвитку капіталістичого виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на погіршання свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робітничого класу. 1836 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько 1/4 ст. Його організованість, масовість, економічні та, головне, політичні гасла свідчили про те, що у сус-ві народжується нова могутня сила.

  Маркс  та Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи та теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політичної економії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм.

80.Які особливості промислового перевороту на Україні в першій половині XIX ст?18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон  про скасування панщини в країні. У тому числі і в Закарпатті. 17 квітня 1848 р. цей закон було поширено на Буковину. 22 квітня 1848 р. на Великдень було проголошено про його звільнення. 7 вересня 1848 р. віденський парламент ліквідував примусову закупівля селянами горілки.

- Селяни ставали  власниками землі ;

- пани з державної  скарбниці одержали компенсацію за ліквідацію панщини;

- пани звільнилися  від обов’язків опіки над селянами;

- держава звільнила  поміщиків від окремих податків;

- за панами  залишились сервітутні володіння  (ліси, пасовища, луки).

Російський цар  Олександр ІІ вперше заявив про скасування кріпосного права у 1857 році, почали створюватися особливі губернаторські комітети для розроблення програми селянської реформи, яку  цар Олександр ІІ підписав 19 лютого1861 року.

В результаті реформи  селяни одержали особисту свободу але в економічному плані вона була здирницькою (як її охарактеризували передові люди того часу).

- реформа повністю  зберегла поміщицьке землеволодіння;

- селянські земельні  наділи зменшились з 15% загальної  площі землі селяни втратили 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менші 5 десятин, тобто менше норми середнього прожиткового мінімуму;

- селянам поміщики  виділяли гірші землі, а іноді  й взагалі непридатні для хліборобства;

- селянський  наділ роздрібнювався на декілька  ділянок і різних місцях;

- земельні наділи  селян повинні були протягом 49 років викупити у поміщиків  за цінами, які значно перевищували  тодішні ринкові ціни на землю. 

- пани поміщики  оформляли уставні грамоти розмірів  земельних наділів селян, останні  перебували у становищі тимчасово зобов’язаних. Вони змушені були впродовж двох років відбувати панщину або платити оброк;

- державні селяни (50%) мали право викупити свій  наділ у відповідності до спеціального  закону про поземельний устрій  від 1866 року, а до того вони  сплачували щорічний державний  податок.

Разом з тим  реформа сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і здійсненню індустріалізації; земля стала об’єктом купівлі-продажу, розвивалося сільське підприємництво, розширювались ринкові відносини.

81.Причинипроми-слового піднесення  в Україні в ІІ половині ХІХ.

1) початок промислової  експлуатації сировинних ресурсів( Криворізька  залізо-марганцева руда;

2)утвердження  фабрично-заводського виробництва;

3)соціально-економічними  реформами царизму 70-х років

4)розвиток вланої  металургійної та машинної індустрії

5)Формування  загальноукраїнського ринку та розвитком залізничного транспорту

6)приплив іноземного  капіталу

7)Формування  промислової буржуазії.

Перехід до фабрично-заводського  виробництва в Україні відбувався, як і скрізь у світовій економічній  історії, супроводжувався впровадженням  у виробництво машин, нових технологій, парових двигунів. Це призв. До витісн. Ручної праці. Швидко зрост. К-сть заводів і фабрик.

82.Осн.  передумови індустріалізації в Європі.Індустріалізацію  зумовив другий етап науково-технічної  революції. Технічні відкриття різко підвищили ефективність праці, зумовили масове виробництво товарів і послуг. Науково-технічний прогрес відбувався у кількох основних напрямах, які визначали ступінь механізації виробництва, зв’язку та побутової сфери. Електрична революція розпочалася після серії винаходів у Німеччині та США. 1867 Сіменс створив динамо машину, 1883 р. Амер. Едісон створив генератор електричного струму.Відбувся прорив у освоєнні нових видів енергії. 1893р. Дизель ств. Двигвнутр. Згор. 1885 бенц започ автомоб. Промислов.

83. Фактори переходу капіталізму від промислової стадії до монополістичної.

В ост. третині  ХІХ ст.. в умовах розвитку індустріалізації завершили період вільної монополістичної  конкуренції. Причиною таких змін є  скороч. К-сті виробників та їх обєднання  в господарські одиниці.

Монополія –велике  господ. Обєдн. , що перебуває у прив. Власності;

Аукціон. Або  корпорант., що здійснює. Контроль над  ринками за допомогою концентрації виробн. .

84. Риси монополістичного  капіталізму та  монополістичної  конкуренції. ТА [85] Форми момонополістич обєднань

До осн. Типів мон-их обєднань нал.

1)картелі- його  учасники зберігають виробничу  юридичну самостійність; домов.  Про обсяги та ціну

2)синдикат –  учасники з метою збуту продукції  перерозподілу фінансів та ресурсів.

4) концерни-фінансово  залежн. Від влісн. Пакета акцій підприєм. Певної сфери вироб.

5) конгломерати  – фінансово залежні підпрєм.  Та орган. Різн. Сфер.

J консорціуми – обєдн.компаній з метою розмеж. Економ. Інтересів на ринку.

Монополіз. Зумовила винек. Або трансформ. Капіталіст. Сист. В імперіалістичну.

До осн. Озн. Монополісти. Сист. В імперіалісти.

До осн. Озн. Монопол.конкур. слід.віднести.

1.  Викид монополій за нац. Межі;

2.  Неможл. Індив. Входж. В галузь виробн. Діяльності.

3.  Нерівном. Доступ до науков. Техн.. пот. ; неоднор товатів, що випуск.

4.  Наявн. Бренд

5.  Контр. Незнач. Частки рику. (від 3%- 6%)

85.Форми момонополістич обєдн. Див  84.

86. Порівняти процеси капіталістичної  індустріалізації в Англії та  Франції.

Англія Індустріалізація відбувалася в ходіпромислового перевороту. Монополії формувалися  у хімічній, трубопрокатній, воєнній промисловості. Вивезення капіталу забезпечувала їм високі прибутки..  В англійській економіці відбуваються структурні зміни, починають розвиватися галузі важкої промисловості – стале плавна, електротехнічна, хімічна. З ост.чверті ХІХ ст.. Англія почин. Поступово і неухильно втрачати роль економічного центру світу. Франція. Економ розвиток Фр. в остааній трет. ХІХ ст..характер кількома  особл с/г  та швиткою концентрацією банківського капіталу.

Уповільнений  процес концентрації виробництва  зумовлюється  наявністю великої к-сті дрібних підприємств. Монополії формуються у вигляді картелів синдикатів та концернів.

87. Порівняйте процеси капіталістичної індустріалізаціїу США і Німеччині.

У кін. ХІХ  ст. процес індустріалізації зумовив  прискорені темпи розвитку економіки  США. За обсягами виробництва займ перше місце. Активно формуються монополістичні обєднання та фінансова олігархія. США стає класичною країною трестів.  Промислове піднесення країни відбувалося також за рахунок Капіталів Англії, еміграції, різкого зростання населення у зв’язку з колоніальними завоюваннями, обєднанями Півночі та півдня.

Німеччина більшилася чисельність робітників через обєднання .Ліквідувалися митні бар’єри, формувалося  єдине господарське право, фінансова  система.Інженерно-технічна думка за якістю впроваджень поступалася американській. Як і у США, грандіозне залізничне будівництво стимулювало прискорені темпиро звитку гірничо-добувної та металургійної галузі промисловості. Держава здійснює стуктурну перебудову – розвив електротехнік, автомобіле будівна, хімічна галузі. Нім. За короткий термін перетворилася в індустріально аграрну дурж.Вона займ. Друге місце у світі за обсягами промисловості.Акціонерна власність починає формуватися із залізничного транспорту у 70-х р. ХІХсь. Монополізація охопила всі галузі у вигляді картелів і синдикатів.

88. Які фактори визначили швидкий  темп промислового розвитку Німеччини.  Див.87

89.Економ причини І світов війни.Загострення міждержавних суперечностей зумовлювалося станом розподілу світових ринків збуту та джерел сировинних ресурсів. На 1914 рік загальний обсяг колоніальних володінь становив 85 млн кв. м з чисельністю населення 560 млн ос. Колоніальні володіння Англії і Франції набагато перевищували за розмірами та багатством колонії Німеччини і США (Англія – 33,5 млн кв. м із населенням – 393,5 млн ос.; Франція – 10,6 млн кв. м із населенням – 55,5 млн ос.; Німеччина – 2,9 млн кв. м; CША – 0,3 млн кв. м). Значну частку сировинних ресурсів провідні країни завозили з колоній (Великобританія – 36 %, Франція – 58 %, Німеччина – 56 %, США – 53 %). Поки розподіл світу не був завершеним, капіталістичні країни знаходили вихід у захопленні нових колоніальних володінь. Але у кінці ХІХ ст. “вільних“ територій вже не було. Розпочинається боротьба за переділ світу. Формуються військово-політичні угруповання: 1873–1878 рр. – Союз трьох імператорів (Німеччина, Росія, Австро-Угорщина), 1882 р. – Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія), 1891–1894–1907 рр. – Антанта (Англія, Франція, Росія). Розпочинаються імперіалістичні війни, військові конфлікти та захоплення. 1881 року Франція окупувала Туніс, 1882 року – Англія – Єгипет, а згодом – Судан. Франко-китайська війна 1883–1885 рр. завершилася створенням Індокитаю (Камбоджа, Лаос, В’єтнам) під протекторатом Франції. Поразкою для Росії завершилася російсько-японська війна 1904–1905 рр. У 1912 – 1914 рр. загострюється криза на Балканах.

На початку  ХХ ст. сферою зростання суперечностей  стали зовнішноьоторговельні відносини між провідними державами. З 1896 до 1913 рр. світовий товарообмін збільшився у 2,4 раза і перевищив темпи зростання виробництва. Провідною торговельною країною світу була Англія. Особлива боротьба між провідними капіталістичними країнами світу розгорнулася за стратегічні ресурси. Найважливішим економічним ресурсом на початку ХХ ст. стала нафта. Крім США (Каліфорнія, Пенсільванія, Техас) та Росії (Поволжя та Азербайджан), важливим осередком нафтовидобувної промисловості став регіон Перської затоки, що перебував під протекторатом Англії. Німецька нафтопереробна та автомобільна промисловість залежали від постачань нафти із зовнішнього ринку, тому Німеччина, намагаючись прорватися до Перської затоки, ініціює і субсидує будівництво залізниці Берлін – Стамбул – Багдад. США, оголосивши Західну півкулю зоною власних економічних інтересів, практично усунули своїх конкурентів від експлуатації селітрових ресурсів Південної Америки.

Таким чином, суперечності економічного характеру між провідними країнами світу стали причиною Першої світової війни, яка продовжувалася з 1 серпня 1914 до 11 листопада 1918 р.

90. Виникнення маржиналізму. А. Маршалл. В к. 19 ст. –маржиналізм. Осн. Ідея маржиналізму-дослідження граничнихекон. вличин як взаємопов’язаних явищ екон. системина рівні, галузі(мікоаекономіка), нац.. економіки(макроекономіка). Англійці Джевонс та Маршалл замість терміна «політекономія» вводять нейтральний термін «економікс». 1890 р. шестикнижжя Маршалла «Принципи економікс» яке і починаться з визначення політекономії або екон. науки(економікс). Маршалл розробив принцип екон. рівноваги в економіці. Екон. рівновага – це відповідність між пропитом і пропозицією,між ресурсами та потребами. Запровадив в екон. науку категорію рівноважної ціни», що являє собою точку перетину кривої попиту(гран. Корисності) та кривої пропозиції (гран.витрат). За твердженням Маршалла принцип витрат вир-цтва і принцип «кінцевої корисності» безперечно є складовою одного заг.закону попиту і пропозиції: кожний із них можна порівняти з одним із лез ножиць.

91.Дж.Робертсон  та А. Пігу. На поч.20 ст. маржиналісти розробили кілька теорій. Дж. Робертсон-кількусну теорію грошей про безпосередній вплив грош.маси у обігу на рівень цін. А. Пігу – екон. теорію добробуту про задоволення, яке можна оцінити в грош. еквіваленті.

92. Теорія гран. Продуктивності Дж. Кларка. Засновані теорії про те, що  фактор вир-цтва(праця або капітал)  може прирощуватися доти, доки  вартість продукту, що виробляється  цим фактором, не зрівнюється  з його ж ціною. Дія цього  закону у практиці господарювання  передбачає, що стимул збільшувати  фактор вир-цтва вичерпує себе, коли ціна цього фактора починає перевищувати можливі доходи підприємця або кожний новий внесок супроводжується зменшенням продуктивності.

93. В.Парето, Л.Вальрас. В. Парето –теорія екон. оптимуму прооптимальнийрозподіл екон. ресурсів іблаг, що виробляються. Сформулював поняття сусп.. макс. Корисності, тобто те поняття, яке в екон. літ-рі сьогодні прийнято називати «оптимум Парето». Оптимум Парето визначається як стан за я кого неможливо покращити чийсь добробут шляхом трансформації товарів та послуг у процесі вир-цтва або обміну без шкоди для добробуту певного індивіда. Концепція «Оптимуму Парето» дозволяє прийняти оптимальне рішення щодо максимізації прибутку(і корисності).Видатний математик  Л. Вальрас ств.замкнуту математичну  модель заг.екон. рівноваги. Із теоретичної концепції Вальраса випливає принцип взаємозв’язку та взаємозалежності осн. Елементів ринкової економіки. Це вихідне положення для розуміння взаємозв’язку вир-цтва, споживання, доходів на макрорівні. У подальшому на теорію заг.екон. рівноваги вчення про динаміку екон.зростання, концепція аг.добробуту, побудова системи міжгалузевих зв’язків.

94. Оподаткування у 19-20ст. Й. Шумпетер. У контексті  екон. теоретичної науки, у перехідний та у новий час, активного розвитку набуває вчення про податки. Починаючи з першої хвилі бурж.революцій, особл.інтенсивно відбувається теоретичне осмислення фін. Явищ та оновлення фіскального інструментарію. З др..пол.19ст. Зх.-європ. Фіскальна думка переважає у розробці питань оподаткування з боку держ.інтересів.

Найвагомішою щодо цьогоєпрацявидатного економіста ісоціологаЙ. Шумпетера «Криза податкової держави». Він був  основоположником самої ідеї та поняття  «податкова держава». За його визначення податки не лише допомогли ств. Державу, вони сприяли її оформленню. Податкова система стала тим органом, розвиток якого спричинив виникнення ін..органів. За допомогою подат. Законодавста держава підпорядкувала собі прив.гос-тва і забезпечила домінування над ними. Шумпетер визначив «податкову державу» через зростання важливості оподаткування та нове значення держ. Боргу. Отже, подат.держава повинна вимагати від платників не так багато, щоб вони втрачали фін.інтерес до вир-цтва, щоб рівень оподаткування паралізував енергію до господарювання, зумовлював деморалізацію сусп.-тва. В ін..випадку починається криза подат.держави, коли податки руйнівним чином позначаються у першу чергу на економіці, потім – на способі життя, а в кінцевому результаті – на культурному рівні.

95. Індустріалізація в Україні. Характерною рисою гос-тва пер.пол.19ст.була його раціоналізація, що свідчило про народження  нової епохи- епохи індустріалізації. Руйнування натур.госп-тва, його товаризація, розшарування селянства застосув. Вільнонайманої праці та машин. Форм. Нові класи-найманих робітників і буржуазії, що супроводжувалося розвитком нац..ринку і кредитно-банківської системи. У пер. Пол..19 ст. в Укр. Розв. Різні галузі промисловості:харчова, винокурна,тютюнова,олійна,цукрова, суконна, полотняна, паперова, салотопна, миловарна,шкіряна,скляна, машинобудівна,цегельна, фарфорово-фаянсова,металообробна. В 1825р.-перші цукрові заводи. Важливим фактором розвитку пром.. перевороту було поступове формування машинобудівної галузі пром-сті. У Положенні 19.02.1861р. про селян,що вийшли із кріпосної залежності, були викладені осн. умови скасування кріп.права. Селяни одержали особисту свободу та право розпоряджатися власним майном. Реформа стала передумовою перерозподілу продуктивних сил та форм.вільнонайманої роб.сили. 1877р.вперше в Рос. Імперії ств.монопол.обєднання – синдикат цукрозаводчиків. Важливою рисою індустріалізації в Укр. Став активний розвиток транспорту(тим паче залізничного). Найвахливіше значення мали Катеринславська та Пд.-Сх.залізниці.

96. Столипінська  реформа.П. А. Столипін-голова ради міністрів та міністр внутр..справ царс.уряду був одночасно головним реформатором. 9.11.1906р. видано указ «Про доповнення деяких постанов чинного Закону, що стосується селян.землеволодіння і землекористування». Реформа передбачала:

- виділення селян з общини та закріплення за ними землі у прив. Власність в одному масиві,

- ств. Хутірського  та відрубного гос-тва

- активізацію  посередницької діяльності Селянського  банку

- проведення  переселенської політики.

Нововедення неоднозначно було сприйняті різними верствами селянства. Але в основному реформа мала успіх саме в Україні. 1911р.- Положення про землевпорядження,відповідно до якого проводилося ств. Хутірського гос-тва. Завдяки виділенню селян з общини на хутори розрилися посівні площі, збільшилися валові збори с/г продукції. Активну діяльність в умовах реформи здійснював Селянський банк. Ще один важливий напрям реформи – переселення селян із густозаселених регіонів євпроп.част. Росії за Урал на Далекий Сх.,до Сбіру та Середньої Азії в Закавказзя.

97. Госп-тво України напередодні 1св.війни.Особл. Роль у  промисловості України відігравала  гірничо-добувна та металург. Галузі. Швидкими темпами зростає видобуток  нікопольської марганцевої руди та вир-цтво коксового вугілля. Випуск валової продукції машинобудування становив 20,2 % всієї продукції машинобудування та металообробної пром.-сті Росії. Разом з тим розвиток більшості машинобудів.заводів стримувався слабкістю їхньої матер.-техн.бази,переважали малопотужні застарілі парові двигуни, застралі системи передач двигуна на привід. Традиційно потужно розв.галузі пром.-сті, пов’язані с с.г. У 19ст. цукрова промисловість була однією з найприбутковіших. Винокурна промисловіст щорічно нарощувала своє вир-цтво. Тютюнова промисловість давала 40 % загально рос.вир-цтва тютюну. У 1901-1911рр. швидкми темпами зростає вантажообіг укр..залізниць. За рівнем концентрації вир-цтва та роб. Сили Укр посідала перше місце в Рос.імперії та одне іх перших місць у світі. Це свідчило про рівень монополізації екон.житя.  Ств. Держ.банк. з 1894р. розпоч. Процес золотовалютного нагромадження. Запроваджуютья високі акцизи на товари масового попиту(цукор,горілку,тютюн,газ та ін..), що сприяло ліквідації дефіциту держ.бюджету. Ефективною виявлялася пртекціоністсбка політика у зовн. Торгівлі. Разом зз тим характ.рисою промисловості в Укр. Була її повна підпорядкованість імперському центру,який вбачав в Укр. Насамперед потужну сировинну базу. Така держ.політика деформувала структура економіку УКр.

98. Школа  класичної політекономії в Укр.Харківський,Київський та Новоросійський університети стають опорними пунктами форм.укр школи класичної політекономії. В розвитку ідей класичної школи в УКР. Помітно відрізнються 2 етапи.1-характеризувався впливом фізіократів та пізніших варіантів класичної політекономії, 2- центр.проблема капіталістичний розвиток економіки Укр. У складі Рос.імперії. Найб.відомим представником фізіократичної школи в Укр. Став В. Каразін(«народна розкіш лише породжує і підтримує дух промисловості у державах»). ДО фізіократів належали агрономи-економісти – А.Самборський, М.Ліванов, А.  Прокопович-Антонський . Політекономію було включено до навч.планів університетів. Одним із перших розробили такий курс Й.Ланг та Т.Ф.Степанв у Харк. Університеті. До укр..школи класичної політекономії належав професор Київ.університету Вернадський. Під значним впливом класичної політекономії перебували М.Вольський, А. Антонович, Г. Цехановецький, М. Косовський.

100. Ліберально дворянська течія.У 40х рр.. 19ст. форм.2протилежні течії – рефол.демокр. та ліберально-дворянська. А.О.Скальковський виступив захисником великого поміщицького землеволодіння . Його аграрна програма форм. для вирішення  проблеми поміщицтва Пд.України.Скальковський був прихильником напівкріпосної ідеї наділення земель селян – кріпаків і селян-переселенців,але за умови, що вони довічно будуть сплачувати поміщикам або навіть відроблятимуть. Д.П.Журавський також виступає за збереження великого поміщицького госп-тва, з  поступовою його капіталізацією. У праці «Статистичний опис Київс.губернії» він аналізує осн.ланки с.г. вир-цтва – поміщицьке й селянське гос-тво. Щодо поміщицького госп-тва,то зроблено висновок про його неефективність та занепад. Аналізуючи кріпосну систему, Журавський дводить її низьку ефективність. Д.М.Струков виступає за трансформацію кріпосної системи у довгострокову оренду. Посилаючись на досвід організації с.г. в Новоросійському краї, значні успіхи напівкапіталістичних ферм колоністів, він не заперечує можливості перебудови аграрних відносинн на основі селянського гос-тва, яке вважав здатним нагромаджувати капітал, але для цього необхідно зруйнувати общинне землеволодіння. У звільнення селян від опіки общини він бачить одну із обов’язкових умов розвитку сам ост.селянського господарства.


101.Ліберально-буржуазний рух економ.думки в україні. М.П.Драгоманов Ліберально-буржуазний рухвУкраїнібуврепрезентований інтелігенцією, якагуртується у такзваних громадах —своєрідній організаційній форміруху. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві та інших містах України.

З ліберально-буржуазних позицій оцінювався характер пореформених аграрних відносин і на сторінках  газети «Киевский телеграф», яка  протягом 1874—1875 р. була органом громадівців. Отже, громадівський рух в Україні створював свого роду національний грунт, на якому розвивалася ліберальна суспільно-економічна думка.Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Драгоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. М. Драгоманов розглядав як позитивний акт, вельми корисний для суспільства.Реформа,писав він, не тільки не дала селянам землі, «а й відібрала ту, яка в них була». Це призвело до погіршання становища селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістичні її форми. Приділяючи велику увагу тяжкому становищу робітничого класу за умов капіталізму, М. Драгоманов пропонує заходи для його поліпшення. Це, передусім, «освіта та спільність між бідними людьми, між робітниками». Крім того, писав він, необхідно домагатися підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці тощо.Найпершу умову радикальної зміни становища робітників і селян він бачив у знищенні приватної власності. Майбутнє суспільство М. Драгоманов зв’язував із соціалізмом (громадівством), як більш досконалим, ніж капіталізм, ладом. Під соціалізмом він розумів такий спосіб виробництва, за якого фабрики, заводи і продукти праці належатимуть робітничим громадам, а земля й результати сільськогосподарського виробництва — сільським громадам. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, не заперечуючи, проте, і можливості революційних виступів, «без яких інколи не можна обійтись».

103. Причини  Першої світової війни. В цілому, це були просто територіальні претензії  та зазіхання. Безпосереднім приводом для війни стало вбивство 28 червня 1914 року в Сараєві австрійського герцога Франца Фердинанда сербським студентом Гаврилом Принципом.

Велика Британія-- Не могла пробачити  Німеччині підтримку бурів в англо-бурській війні 1899—1902 рр. 

-- Не мала  наміру відчужено спостерігати  за проникненням Німеччини в  райони, які вважала «своїми»: Східну  і Південно-західну Африку. -- Вела проти  Німеччини неоголошену економічну  і торгову війну. 

-- Вела активні військово-морські приготування на випадок агресивних дій з боку Німеччини.  Черезпотенційну німецькузагрозувідмовилася відтрадиційноїдлякраїни політики«блискучоїізоляції» іперейшладополітикиутворення антинімецькогоблокудержав.

Франція

-Прагнула узяти  реванш за поразку, нанесену  їй Німеччиною у франко-пруській війні 1870 року.

-Мала намір  повернути Ельзас і Лотарингію, відокремлені від Франції в 1871 році.

-Зазнавала збитки  на своїх традиційних ринках  збуту в конкуренції з німецькими товарами.

Російська імперія

-Претендувала  на вільний прохід свого флоту в Середземному морі, наполягала на ослабленні або перегляді в свою користь режиму контролю над протокою Дарданелли.

-Розцінювала будівництво залізниці Берлін-Багдад(1898) рік) як недружній з боку  Німеччини акт. При цьому, посилаючись  на те, що це зазіхає на її права в Азії за російський-британським договором 1907 року про розподіл сфер впливу в цьому регіоні.

-Протидіяла  австрійському і німецькому проникненню  на Балкани.

-Наполягала на винятковому праві протекторату над всіма слов'янськими народами;підтримувала на Балканах антиавстрійсько  і антитурецько настроєних сербів  і болгар.

  Німеччина

-Як нова динамічна  імперія прагнула до військового,  економічного і політичного лідерства  на континенті.

-Включившись  в боротьбу за колонії тільки  після 1871 року, претендувала на  рівні права в колоніальних володіннях Англії, Франції, Бельгії, Нідерландів і Португалії. Виявляла особливу активність в отриманні ринків.

-Кваліфікувала  Антанту як угоду, що мала  на меті підірвати могутність  Німеччини. 

Австро-Угорщина

-Будучи багатонаціональною  імперією, унаслідок міжнаціонального  протистояння країна була постійним  вогнищем нестабільності в Європі.

-Прагнула утримати захоплені нею в 1908 році Боснію і Герцеговину.

-Протидіяла  Росії, що узяла на себе роль захисника всіх слов'ян на Балканах, і Сербії, що претендувала на роль об'єднувального центру південних слов'ян імперії.

Італія

-Встановлення контролю над східним узбережжям Адріатичного моря (Далмація, Албанія тощо)

-Приєднання  Тіроля;

-Повернення  Савої та Ніци, що входили до  Франції; 

-Загарбання  Туніса та Східної Африки (Сомалі, Ефіопія, Кенія).

105.Охарактеризуйте колоніальну політику метрополій у к. XIX – на п. XX ст. Колоніалі́зм — підкорення народів і держав могутнішими державами з наступним поширенням на них дії свого суверенітету. Колоніалізм означає принципову нерівноправність відносин між метрополією і колонією (провінцією). Це виявляється в :

1.  політичному пануванні метрополії, і відповідно, домінуванні одного етносу чи нації;

2.  різному порядку формування і функціонування державних інституцій метрополії і колонії;

3.  обмеження населення колонії в правах.

Колоніалізм супроводжується  економічною експлуатацією, руйнуванням культури корінного населення, нівелюванням етнокультурних і релігійний особливостей, нав'язуванням офіційної метрополітальної культури, формуванням ідеології, що виправдує панування (расизм, месіанство т.п.), що поширює імперські міфи і стереотипи.

Панування метрополії може бути встановлене насильно (колоніальні  війни), чи шляхом відповідного договору.

Колоніально залежна  держава (протекторат) може зберігати частину інституцій і власний правопорядок у межах обмежених повноважень, головним чином у внутрішній політиці; влада в колонії може здійснюватися колоніальною адміністрацією із залученням представників місцевої еліти.

106.Як вплинула І світова війна на господарство Німеччини?

Німеччина внаслідок  війни опинилася у найважчому становищі. Версальський мирний договір, підписаний між країнами Антанти і Німеччиною 28 червня 1919 р., став справжньою катастрофою для країни та народу. Згідно з договором Німеччина повертала Франції Ельзалс-Лотарінгію, значні території поверталися чи передавалися Бельгії, Польщі, Литві, Данії, Чехословаччині. Саарська область переходила на 15 років під управління Ліги Націй, а її вугільні шахти передавалися у власність Франції. Німеччина була позбавлена всіх своїх колоній, її зобов’язали відшкодувати у формі репарацій збитки, завдані урядам і окремим громадянам країн Антанти. Розміри відшкодувань, встановлені спеціальною Репараційною комісією, сягали суми у 132 млрд. золотих марок.

Таким чином  економіка Німеччини збанкрутувала. Вже за перші два роки після  завершення війни держава повинна була виплатити країнам Антанти 20 млрд. золотих марок. Оскільки таких грошей Німеччина не мала, то контрибуція сплачувалася паровозами, вагонами, фабрично-заводськими верстатами, автомобілями, сільськогосподарською сировиною тощо. Зазнала краху фінансово-кредитна система. Внаслідок цих явищ різко погіршився життєвий рівень людей. Німеччина опинилася на грані катастрофи. 

ПЛАН ДАУЕСА ТА ЙОГО НАСЛІДКИ

Новий репараційний план для Німеччини був розроблений  міжнародним комітетом експертів під головуванням Чарльза Г.Дауеса, затверджений 16 серпня 1924 р. на Лондонській конференції представниками країн-переможниць у першій світовій війні і прийнятий Німеччиною.

Основна мета плану  – відновлення промислового потенціалу Німеччини і забезпечення виплат репарацій країнам-переможницям. План, зокрема, передбачав надання Німеччині позики у сумі 200 млн. дол., в т. ч. 100 млн. дол. виділяли американські банки. Вважалося, що відбудова, піднесення господарства, оздоровлення фінансів сприятиме регулярній сплаті репарацій Франції та Англії, які, у свою чергу, покриватимуть заборгованість США. План Дауеса, між іншим, передбачав, що основна маса німецької промислової продукції повинна спрямовуватися в СРСР, щоб не витісняти англійські та французькі товари з міжнародних ринків. Згідно з планом, СРСР повинен був постачати сировину у Німеччину, План встановлював розміри платежів Німеччини на перші п’ять років по 1-1,75 млрд. марок у рік, а потім – по 2,5 млрд. марок у рік. Для забезпечення платежів передбачалося встановити контроль союзників над німецьким держбюджетом, грошовим обігом і кредитом, залізницями. Контроль здійснювався спеціальним комітетом експертів, яку очолював генеральний агент по репараціях. Цей пост займав представник США, спочатку О. Юнг, а згодом П. Гілберт.

107.Чи позначилася участь царської Росії у І св.війні на госп.Укр.Україна в планах воюючих держав.Участь у війні  відповідала інтересам панівних класів Росії, їх політичним партіям. Війна  руйнувала економіку України. Вже  в перші місяці військових дій на Україні було закрито понад 400 промислових підприємств, а протягом 1915—1917 рр. — понад 1400. Обсяг промислового виробництва скоротився на ЗО—75%, розвалювався транспорт. Зростали ціни. Не вистачало продовольчих продуктів, знизилася продуктивність праці. Державні витрати перевищували прибутки в 1914 р. — на 39%, у 1915 р. — на 74%, у 1916 р. — на76%.У с/г скоротилися посівні площі, знижувалася товарність селянського господарства, не вистачало людей.Війна принесла величезні збитки. Борги Росії збільшилися в два рази. 
Все це викликало невдоволення мас. В Україні протягом першого року війни відбулося понад 100 страйків, в яких брало участь до 13 тис. осіб. Страйки охопили Катеринослав, Харків, Миколаїв. Керівництво ними на крупних заводах здійснювали підпільні соціалістичні організації. У 1916 р. на підприємствах України відбулося 218 страйків, в яких брало участь понад 193 тис. робітників (1/6 страйкарів Росії).Отже, в період з 1900 р. по лютий 1917 р. в економічному, соціальному і політичному розвитку України відбулися докорінні зміни. Перехід промислового капіталізму в імперіалізм загострив боротьбу проти феодальних пережитків, яка привела до революції 1905—1907 pp. Революційний рух в Україні тісно був переплетений з національно-визвольним. Хоча революція зазнала поразки, причини, які призвели до неї, продовжували існувати і в наступні роки, набувши особливого загострення під час Першої світової війн;!." У державі склалася революційна ситуація. Лютнева буржуазно-демократична революція повалила самодержавство.

108. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у США.

Найбільш сприятливі умови для розвитку господарства після завершення світової війни мали США. Сюди перемістилися центри фінансового життя, промислового і сільськогосподарського виробництва. В 1920 роках країна виплавляла 60% світового виробництва чавуну і сталі, видобувала 66,8% нафти. Незважаючи на те, що економічна криза 1921 р. дещо пригальмувала розвиток економіки, протягом 20-х р. нарощуються темпи виробництва. Така ситуація була зумовлена великими поставками американських товарів в Європу, яка інтенсивно відбудовувала зруйноване війною господарство. Високимитемпами розвивалисянові галузі виробництва: автомобільна, літакобудівна, хімічна, електротехнічна, виробництво танків. Великих успіхів було досягнуто у справі організації і планування, автоматизації і механізації виробництва. Дедалі більшого поширення в промисловості набирає кон-вейєрна система. Інтенсифікація виробництваза системою Тейлора надала можливість американським  фірмам значно підвищити продуктивність праці.У 20-ті роки посилюється  концентрація виробництва. Велика кількість дрібних і середніх підприємств поглинається великими корпораціями. На початковому етапі така концентрація мала позитивні результати: зростала продуктивність праці, знижувалася собівартість продукції. Але в деяких галузях промисловості це вело до монопольного становища виробника, який диктував ціни на сировину і готові вироби.Складаються сприятливі умови для розвитку сільського господарства. Високий рівень промисловості забезпечив аграріїв достатньою кількістю техніки і мінеральних добрив. За десятиліття чисельність тракторів збільшилась з 246 тис. до 920 тис., вантажних автомобілів — з 139 тис. до 900 тис., комбайнів з 4 тис. до 61 тис. Інтенсивність сільського господарства була дуже високою. Американський фермер виробляв ст

109.Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст. у Англії.Економічний розвиток європейських країн у 20-х роках  значно відрізнявся від США. В найбільш сприятливому становищі була Великобританія, хоча в роки світової війни вона зазнала значних людських втрат (750 тис. осіб загинуло і 1,5 млн. було поранено) і втрат засобів виробництва (торгового флоту - близько 40%). За роки війни випуск промислової продукції скоротився на 20%. Під час війни імпорт у порівнянні з експортом зріс удвоє. Зовнішній борг становив 1150 млн. ф.ст., внутрішній - до 6,6 млрд. ф. ст. Незважаючи на таке складне становище, Англія мала певні позитиви: як країна-переможниця  у війні вона домоглася значної частки репарацій. До Великобританії відійшло кілька німецьких колоній, ще більше зміцнились її позиції в Африці й на Близькому Сході. Все це сприяло пожвавленню господарського життя. У промисловості сталися структурні зміни. Набирали ходи нові галузі промисловості: автомобілебудування, авіаційна, електротехнічна, хімічна. В той же час повільними темпами зростало виробництво металу, вугілля. У особливо важкому стані було кораблебудування. Загальний обсяг виробництва промисловості наприкінці 20-х років ледь перевищував довоєнні показники.

110. Визначіть характерні риси розвитку господарства в 20 - 30-х рр. ХХ ст.  у Німеччині. План О. Юнга.

Проблеми  сплати репарацій Німеччиною  і боргів союзниками США дуже загострилися. Термін дії «плану Дауеса» закінчувався в 1929 р., але він не визначав ані остаточної суми репарацій, ані періоду їхньої сплати. Союзники-переможці ще в 1929 р. створили «комітет експертів» на чолі з американським банкіром Юнгом, який виробив новий репараційний план. «План Юнга» після гострих суперечок був затверджений на Гаазькій конференції 12 держав і почав діяти з січня 1930 р.

«План Юнга»  встановлював загальну суму репарацій  Німеччини (в 1921 р. визначалося 132 млрд марок, тепер — 113,9 млрд марок). Остаточний термін їхньої сплати встановлено до 1988 р. Розмір щорічних репарацій зменшувався на 20 % — до 2 млрд марок. Змінено порядок збирання репарацій — тільки за рахунок непрямих податків і залізничних прибутків (без облігацій з концернів). Були ліквідовані всі види контролю над Німеччиною, засновано Базельський банк міжнародних розрахунків (замість репараційної комісії).

«План Юнга»  становив продовження «плану Дауеса»  й передбачав певну систему сплати боргів: Німеччина торгує з Радянським Союзом, сплачує репарації європейським союзникам, а ті, у свою чергу, сплачують борги Сполученим Штатам.

111. Визначіть  характерні риси розвитку господарства  в 20-30 рр. ХХ ст. у Франції.Франція зазнала значно більших витрат у війні, ніж Англія: на фронтах загинуло 1,3 млн. і 2,8 млн. чоловік було поранено, зруйновано близько 10 тис. підприємств, знищено половину торгового флоту; загальні витрати становили 134 млрд. зол. франків. Союзникам Франція заборгувала більш як 60 млрд. франків. Та все ж Франція залишилась однією з провідних країн світу. Вона отримала значні репарації і висо-корозвинуті індустріальні райони Ельзас і Лотарінгія, німецькі та турецькі колонії, понад 8 млрд. золотих марок у вигляді натуральних поставок лісу, цементу, вугілля тощо. Крім того,уряд виділив на відбудову  зруйнованих районів 100 млрд. франків. Це дало змогу не лише відбудувати, а й звести нові та модернізувати  старі підприємства.Перебудова промислової  структури мала свої особливості. Якщо в США і Англії структурна перебудова супроводжувалася уповільненням або застоєм традиційних галузей, то у Франції структурні зміни сприяли розвитку як традиційних, так і нових галузей промисловості. Важливе значення для стабільного розвитку мали створені державні координуючі органи — Національна економічна рада і Вища залізнична рада. Поряд з державними чиновниками до її складу входили також великі підприємці. Своєрідну регулюючу роль відігравав заснований урядом банк "Національний кредит". Характерною рисоюпромислового розвитку Франції в 20-х роках було збереження великої кількості малих підприємств, на яких працювало від 1 до 10 робітників, більшість торгових підприємств і сільськогосподарських ферм не використовували найману працю. Французькі бізнесмени продовжували вкладати кошти не в промисловість, а в цінні папери — у 1929 р. прибутки від вкладень у цінні папери втроє перевершували прибутки від промисловості.Сільське господарство розвивалося повільними темпами, загальний  обсяг його виробництва на кінець 20-х років майже не зріс у порівнянні з довоєнним рівнем.

112. У  чому полягають причини та  особливості світової економічної  крзи п. 30-х рр. ХХ ст.?

Восени 1929 р. в ка¬піталістичному  світі розпочалася глибока економічна криза, яка справила величезний вплив  на економіку багатьох країн і міжнародні відносини. По суті сталася економічна катастрофа в капіталістичному світі.Економічна криза 1929–1933 pp. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв’язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 p., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.За причинами виникнення й характером це була типова криза  відносного перевиробництва – результат загострення суперечності між суспільним характером виробництва і приватним способом присвоєння його прибутків. Але світова економічна криза 1929-1933 рр. не являла собою просте циклічне повторення попередніх. Вона мала свої характерні особливості.Це буланайбільша  й найглибша в історії економічна криза. Світове капіталістичне виробництво  в середньому знизилося на 45%, торгівля – на 56%. Такого всесвітнього економічного потрясіння людство не знало ні раніше, ні після того періоду. Криза 1929-1933 рр. як ураган захопила всі капіталістичні та колоніальні країни. Жахлива катастрофа вразила майже всі галузі виробництва, відкинула його назад на З0-35 рр., призвела до зростання масового безробіття – роботу втратили понад 40 млн. ч., у тому числі 17 млн. ч. – у США, 7,5 млн. ч. – у Німеччині, 4 млн. ч. – в Англії, 3 млн. ч. в Японії тощо.

113. Охарактеризуйте етапи здійснення  “Новго курсу” президента  Ф. Рузвельта. В чому їх соціальна спрямованість.

Ф. Рузвельт, виступаючи 4 березня 1933 р. підчасінаугурації, заявив, що економічна криза має не міжнародні аспекти (на цьому наполягали республіканці), а внутрішні причини, зажадав надання виконавчій владі широких повноважень для ведення війни проти лиха, наче це в країну “прийшов зовнішній ворог”. Реалізація “Нового курсу” відбувалась у декілька етапів. Уряд Ф. Рузвельта приступив до проведення цілої серії надзвичайних заходів. 9 березня 1933 р. була скликана спеціальна сесія Конгресу, робота якої продовжувалась більше трьох місяців.У першу, чергу  був наведений порядок у фінансово-валютній області. 6 березня 1933 р. згідно розпорядження президента були закриті усі банки країни для переобліку, був введений жорсткий контроль за міжнародною фінансовою діяльністю, був заборонений експорт золота, а долар був приведений до золотого номіналу. 10 березня 1933 р. банки США були відкриті. Були надані державні субсидії “здоровим” банкам. 2 тис. банків було оголошено банкрутами.

Наступними кроками  з боку нової адміністрації була заборона вільного продажу валюти. Усіх громадян зобов’язали обміняти золото на паперові гроші. За ухилення від виконання цього розпорядження була загроза 10 років тюрми і штрафу в 100 тис. доларів. Одночасно держава гарантувала вклади тим громадянам, що мали їх до 5 тис. доларів. Відміну “сухого закону” (13 березня 1933 р.) також було здійснено в інтересах зміцнення фінансової системи країни.

115. Економічна  теорія монополістичної конкуренції  – Е.Чемберлін.

Провідна ідея економічної теорії Е. Чемберліна полягає в тім, що в процесі монополізації виробництва виникає нове явище, не властиве ринковим ситуаціям чистої конкуренції та чистої монополії. Воно є результатом синтезу цих ситуацій і породжує монополістичну конкуренцію, яка відрізняється від уже відомих форм тим, що дає можливість контролювати як пропозицію, так і попит.

Чемберлін обгрунтував  нове уявлення про поведінку суб'єктів  ринкових відносин за умов монополізації. Він стверджував, що типовим для сучасного ринку є поєднання конкуренції й монополії й увів поняття «монополістичної конкуренції». Це поняття знаменувало відмову від традиційних в економічній науці поглядів на конкуренцію й монополію як на альтернативні поняття і від відповідного пояснення ціноутворення або категоріями конкуренції, або категоріями монополії. «Ми, навпаки, уважаємо, що більшість економічних ситуацій є складними явищами, котрі включають і конкуренцію, і монополію», — писав він.

Чемберлін формує нові теоретичні уявлення про функціонування ринкової економіки. Він доводить, що конкурентна боротьба точиться як між ринками, так і всередині цих ринків, а отже, форма конкуренції змінюється якісно, поширюється в іншу площину. Зрозуміло, що попит і пропозиція за цих умов втрачають свою об'єктивність і значною мірою визначаються суб'єктивними чинниками, оскільки попитом, як і пропозицією, можна маніпулювати за допомогою цілеспрямованої політики виробника і продавця. Тому проблеми врівноважування суспільної економіки пересуваються, за Чем-берліном, на макрорівень.

116. Економічна  теорія недосконалої конкуренції  – Д.Робінсон.

Дж. Робінсон формулює теорію недосконалої конкуренції, згідно з  якою монополія впливає лише на ринкове  співвідношення попиту і пропозиції, створює можливість впливу на ціни з метою регулювання рівноваги, але не в силі зупинити дію ринкових механізмів. Е. Чемберлін формулює теорію монополіс¬тичної конкуренції, стверджуючи, що внаслідок розвитку монопо¬лій відбувається диференціація продуктів та ринків, тому цінова конкуренція отримує нові стимули. 
Конкуренція як така за олігополії зберігається, але в особливих формах: її функції, зокрема стимулювання й врівноважування економіки, обмежуються, що призводить до часткової втрати конкурентного ефекту. Тому Робінсон називає її недосконалою конкуренцією.

Механізми й форми  недосконалої конкуренції за олігополії Робінсон розкрила досить докладно. В її праці визначаються такі форми конкуренції, як лідерство в цінах, «витрати плюс», угоди виробників і постачальників у рамках галузі, державні обмеження. Звертається увага на практику «цінової дискримінації» за допомогою поділу ринку збуту того самого товару на сегменти з різним рівнем цін. Розглядається практика «знімання вершків» шляхом організації покупців у групи за рівнем їхньої купівельної спроможності.

117. Економічні  погляди Дж.М.Кейнса.

У своїх наукових творах він розглядає широке коло проблем, зокрема, проблеми теорії ймовірності, монетарної економіки, наслідки мирної угоди, укладеної після першої світової війни. Проте його головною працею є «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 p.), про яку Дж. Гелбрейт у свій час писав, що «вона є абсолютно незрозумілою, погано написаною та передчасно опублікованою».Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживання, нагромадження, заощадження, інвестиції, зайнятість, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Та головним у методі дослідження Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув встановити причинно-наслідкові зв'язки, залежності та пропорції між ними. Це поклало початок такому напрямку економічної науки, який сьогодні називають макроекономічним.Кейнс намагався показати, що механізм автоматичного зрівнювання попиту та пропозиції, що на ньому грунтується неокласична теорія, є утопією.Відповідно до концепції Кейнса «ефективний попит» є тотожним національному доходу, який витрачається на споживання й нагромадження, тобто складається з особистого та виробничого попиту. Перший — це витрати суспільства на споживчі блага, другий — на інвестиції (капітальні блага).

118. НЕП  в Україні. Форми і методи  господарювання.

На X з'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Ленін переконав делегатів прийняти рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (неп).Неп зумовив певні успіхи й у внутрішній політиці. Було припинено масові розстріли. Влада проголосила амністію повстанцям і членам некомуністичних партій. Українським 
політичним емігрантам гарантувалося вільне повернення в Україну. 
Водночас не слід ідеалізувати і перебільшувати значення непу. Він не означав повного повернення до ринкової економіки. У 1922 р. Ленін заявив на XI з'їзді РКП(б), що відступ закінчено. Незважаючи на послаблення партійно-державного контролю, система управління економікою залишалася, по суті, командно-адміністративною. Політичні репресії, хоч і в менших масштабах, тривали і в роки непу.

119. У чомуполягаютьособливостіта економічнінаслідкиіндустріалізації 20-30 рр. вУкраїні.

Процес індустріалізації в Україні в основному збігався із загальносоюзними тенденціями, але  мав і свої особливості.

Особливості процесу  індустріалізації в Україні. Вони зумовлені  широким спектром природних багатств, спеціалізацією промисловості республіки, структурою розміщення продуктивних сил.

122.Економіка країн світу в роки ІІ св.війни. У роки війни в більшості країн господарство занепало або розвивалося, орієнтуючись на задоволення лише воєнних потреб. Єдиною державою, що не лише не зазнала краху, а навпаки, виявилася в 1945 p. сильною державою, були США. 
Людські втрати Великобританії в роки другої світової війни порівняно з іншими країнами невеликі — 245 тис. чол. вбитих, 278 тис. чол. — покалічених. Дуже постраждала її економіка. Державний борг збільшився з 7247,3 млн ф. ст. у 1939 p. до 23 741,9 млн. ф. ст. у 1945 p., зменшилися золоті та валютні запаси. Загальні втрати Великобританії оцінюються в 7300 млн ф.ст.У 1939—45 pp., налагодили масове виробництво літаків, танків, гармат, інших видів зброї та боєприпасів. Імпорт сировини, інших стратегічних матеріалів надходив до Британських островів з перебоями.  В 1944 p. видобуток кам'яного вугілля порівняно з 1938 p. знизився більше ніж у 4 рази, залізної руди — у 12,4 раза. Виробництво с/г продукції скоротилося наполовину.  
Франція до 1939 p. була однією з найрозвиненіших держав світу. . У роки другої світової війни Франція втратила вбитими 1100 тис. чол., було знищено 2100 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. ферм, 195,5 тис. промислових підприємств. Рівень промисловості в 1944 p. порівняно з довоєнним становив 38%. Виробництво продукції с/г зменшилося в 2 рази. 600 тис. французів фашисти вивезли на каторжні роботи до Німеччини. Більшість шахт, електростанцій, суднобудівних заводів було зруйновано. Франція втратила весь торговий і військовий морський флот. Розпадалася французька колоніальна система. Національна валюта (франк) девальвувалася. Війна завдалаФранції великих збитків, що оцінювалися у 1440 млрд довоєнних франків. 
Німеччина, головний винуватець другої світової війни, зазнала більших втрат, ніж США та всі західноєвропейські країни разом узяті. Ще з середини 30-х років гітлерівська адміністрація вела відкриту тотальну підготовку до війни. Нагромаджувалися запаси продовольства, стратегічних матеріалів. Було запроваджено карткову систему на харчові продукти і промислові товари широкого вжитку. Восени 1939 p. запаси зерна становили 6,5 млн т, жирів — 500—600 тис. т, цукру — 1600 тис. т. Державний борг дорівнював 60 млрд марок.Німеччина виробляла в 2 рази більше стратегічних матеріалів, ніж Великобританія і Франція разом узяті. У виплавці алюмінію (194 тис. т) вона обійшла США і Канаду, зайнявши перше місце у світі. З 1933 по 1939 p. літакобудування зросло у 23 рази. На 1 липня 1939 p. машинний парк країни складався з 2 млн автомобілів. У результаті другої світової війни зазнав серйозних руйнувань механізм міжнародних валютних відносин. Так, уже під час війни розподіл запасів золота в розвинених країнах набув ще більш нерівномірного характеру, ніж у довоєнні роки.Крім того, у деяких країнах за роки війни великою мірою зросла державна заборгованість

123.Міжнародно валютно-фінансові інституції виникли в 1944.

Відбудова  та стабілізація світового фінансового  господарства здійснювалася за  допомогою так званої Бреттон-Вудської системи, яка почала формуватися ще у 1944 р.(міжнародна фінансова конференція, у роботі якої брали участь 45дійсних й асоційованих членів ООН, а також міністри фінансів 16 країн) з укладення перших валютних угод. Угоди передбачали міжнародну корекцію фіксованих курсів нац.валют. У 1971р. було впроваджено систему керованих зміннихкурсів нац.валют(до 2.5%).Систему зміцнювали 2 міжнародні інституції – МВФ та М(Вс.)БРР.

Міжнародний валютний фонд було ств. в американському м.Бреттон-Вудс у 1944р., з 1947р. відкрито штабквартири у Вашингтоні та Парижі, до його складу входить 5 департаментів, що аздійснюють діяльність у –Європі, Азії, Африці,Зах.півкулі та на Середньому Сході. У МВФ співпрацюють 170 країн світу. Статутний капітал цієї фінансової установи становить 15 млрд. дол.

Основними напрямами діяльності  МВФ є:

·  розвиток міжнародної торгівлі;

·  надання фінансової допомоги;

·  валютне співробітництво (встановлення та регулювання валютних курсів).

Міжнародний  (Всесвітній)  банк реконструкції  та розвитку здійснює свою діяльність 3 1945 року (штабквартира у Вашингтоні). Ця фінансова інвестиційна інституція, керівництво якою здійснюється радою керуючих, директоратом та президентом. Щороку відбуваються сесії ради. Об’єдную 155 країн-членів банку. Основними напрямами діяльності  М (Вс.) БРР є:

·  надання фінансової допомоги на компенсаційній основі;

·  здійснення міжнародних інвестиційних проектів у галузях енергетики, транспорту та зв’язку.

127. Причини посилення ролі ТНК у розвитку міжнародних економ звязків. Найбільш загальною причиною виникнення транснаціональних корпорацій є інтернаціоналізація виробництва і капіталу на основі розвитку продуктивних сил, що переростають національно-державні межі. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набуває характеру експансії господарських зв'язків через створення найбільшими компаніями численних відділень за кордоном і перетворення національних корпорацій на транснаціональні. Вивіз капіталу стає найважливішим чинником у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій. До конкретних причин виникнення ТНК слід віднести їх економічну ефективність, обумовлену великими масштабами виробництва у низці галузей. Жорстка конкуренція, необхідність вистояти в конкурентній боротьбі сприяють концентрації виробництва і капіталу в міжнародному масштабі. В результаті стає виправданою діяльність в глобальних масштабах, з'являється можливість понизити витрати виробництва і отримати надприбуток.У зарубіжній економічній літературі можна зустріти безліч визначень міжнародних монополій: багатонаціональні корпорації, інтернаціональні корпорації, транснаціональні компанії, глобальні компанії і ін. Так, відомий західний маркетолог Ф. Котлер по організаційних принципах виділяє два основних види міжнародних компаній[5, с.38]. :1. Транснаціональні корпорації -- це національні монополії із закордонними активами. Їх виробнича і торгово-збутова діяльність виходить за межі однієї держави. Філії і дочірні компанії за кордоном мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, научно-дослідницьких розробок, послуг споживачам і ін. В цілому, вони складають єдиний крупний виробничий комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країни-засновника. В той же час філії і дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з переважно національною участю країни базування.2. Багатонаціональні корпорації -- це, власне, міжнародні корпорації, які об'єднують національні компанії низки держав на виробничій і науково-технічній основі. З погляду міжнародного права ознаками багатонаціональних корпорацій є: 1) наявність багатонаціонального акціонерного капіталу; 2) існування багатонаціонального керівного центру; 3) комплектування адміністрації іноземних філій кадрами, що знають місцеві умови. Останнє, до речі, властиво і багатьом ТНК. Взагалі, межі між цими двома групами міжнародних компаній вельми рухомі, можливий перехід однієї форми в іншу.З моменту появи міжнародні корпорації поступово виробляли стратегічну лінію своєї поведінки. До основних її ознак можна віднести:1) забезпечення свого виробництва іноземною сировиною;2) закріплення на зарубіжних ринках через мережу своїх філій;3) розміщення виробництва в тих країнах, де витрати виробництва нижчі, ніж в країні базування;4) орієнтація на диференційовану виробничо-торгівельно-фінансову діяльність.Деякі фірми, що володіють ознаками транснаціональних корпорацій, з'явилися дуже давно. Деякі крупні фірми існують вже не одне сторіччя. Проте в основному формування транснаціональних корпорацій відноситься до 60-х років ХХ сторіччя.З часу свого виникнення міжнародні корпорації зазнали значну еволюцію. Перше покоління сучасних міжнародних корпорацій представляли головним чином так звані колоніально-сировинні транснаціональні корпорації. В ході першої світової війни і післявоєнний період набрали силу ТНК, що спеціалізувалися на виробництві озброєнь. На цьому етапі розвитку ТНК не робили такого істотного впливу на світову економіку і відповідні їй світові господарські зв'язки. Загальне число міжнародних монополій на початок 40-х років XX століття не перевищувало 300.З початку 50-х років міжнародні корпорації починають активні дії із завоювання світових ринків. Цьому сприяла політика лібералізації міжнародних економічних зв'язків, поява на політичній арені багатьох держав, що звільнилися, світовий споживчий попит, що ріс і інші чинники. Бурхливий розвиток міжнародних корпорацій, як по їх кількості, так і по масштабах і об'ємах діяльності сприяв тому, що вони придбали особливе значення і роль в міжнародній економіці. Транснаціоналізация діяльності компанії проходить через ряд етапів.На першому етапі закордонна господарська діяльність практично мало впливає на положення компанії в цілому. Вона тільки починає розгортати закордонну економічну діяльність, як правило, у формі експорту. На цьому етапі компанія юридично прив'язана до однієї держави.На другому етапі закордонна господарська діяльність набуває відносної самостійності. Діяльність компанії за кордоном вступає в складну систему взаємозалежностей зі всіма іншими сторонами діяльності компанії, спонукає проводити якісні зміни в діяльності компанії в цілому. Центр міжнародної діяльності переміщується з експорту на закордонне виробництво. Відбувається відділення закордонної діяльності від діяльності на внутрішньому ринку. Це знаходить віддзеркалення в організаційній структурі компанії. Компанія набуває рис міжнародної.На третьому етапі росте роль закордонної діяльності компанії. Внутрішній ринок втрачає приоритет і стає в один ряд з багатьма зовнішніми ринками. Саме на цьому етапі компанія стає дійсно міжнародною зі всіма вищепереліченими ознаками. Названі три етапи є типовими для процесів інтернаціоналізації бізнесу у всіх країнах, починаючи з США. Виключно важливу роль в механізмі функціонування сучасних ТНК грають банківські і фінансові інститути. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації світової економіки, гостра конкурентна боротьба, у фінансовій сфері сприяли формуванню і розгортанню діяльності транснаціональних банків (ТНБ). Характер ТНБ визначається, по-перше, тим, що це найбільші банки, що грають домінуючу роль на своїх національних ринках. По-друге, в їх діяльності висока частка міжнародних операцій, залежність від зовнішнього ринку; по-третє, здійснення ними міжнародних операцій відбувається через розвинену мережу тісно зв'язаних один з одним закордонних відділень; по-четверте, ТНБ -- це гігантські системи фінансового капіталу, здатні надавати багатообразні послуги клієнтові; по-п'яте, між ТНБ існує тісна взаємозалежність, переплетення їх капіталів і інтересів. Багато злиянь відбуваються між фірмами і транснаціональними корпораціями, що надають останнім консультаційні, транспортні послуги, зв'язок. Такі злиття сприяє формуванню глобальних мереж в різних сферах економіки. Транскордонні злиття і поглинання відбуваються переважно між фірмами, що базуються в розвинених країнах.Істотною межею діяльності міжнародних компаній є диверсифікація їх виробництва і послуг. Кількість і характер тих, що входять в ТНК підприємств визначаються головним чином економічною доцільністю. Маючи в своєму розпорядженні могутню виробничу базу, ТНК проводять таку виробничо-торгівельну політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку. Планування здійснюється в рамках материнської компанії і розповсюджується на дочірні фірми. Транснаціональними корпораціями здійснюється динамічна політика в області капіталовкладень і науково-дослідницьких робіт в національному і міжнародному масштабі.Таким чином ми бачимо, що процеси транснаціоналізації йдуть вже давно. Почалися вони кілька сторічч тому і продовжуються тепер усе стрімкіше. Дослідження процесів інтерналізації виробництва та послуг почав ще Адам Сміт і Давід Рікардо розглядаючи міжнародну торгівлю як двигун інтернаціоналізації і интеграції світових економік. Потім вчені продовжували вивчати ці процеси форміруючи з часом теорію транснаціоналізвції. Дж. Мілль, а потім Дж. Кейнс розробили теорію руху капіталів. Економісти Е. Домар та Дж. Гелбрейт розвили теорію ТНК, а Вернон розробив теорію життєвого циклу продукту.Внесли свої внески і інші вчені, яки допомогли сформуватися теоретично такому поняттю як міжародний рух капіталів і транснснаціоналізація. Вивіз капіталу стає найважливішим чинником у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій для яких характерна наявність закордонних активів і дочірніх підприємств. ТНК пройщли еволюцію від колоніально-сировинних до сучасних фірм, які вкладають багато коштів в НДОКР. Характерною рисою є також їх зв'язок з ТНБ. Дуже характерною рисою для ТНК є також диверсифікація виробництва і послуг.

128.Наслідкиплану Маршала.У стратегії підйому  західноєвропейської економіки  не останнє місце приділялося  відновленню й відновленню основних виробничих фондів. Була намічена досить інтенсивна програма розвитку основного  капіталу. На 1948-1951 рр. планувалося витратити  від 2 до 3 млрд.$ на відновлення й розвиток заводів з виробництва заліза й стали, 3-5 млрд.$ - на машини й устаткування для шахт, 3-4 млрд. $ - на сільськогосподарські машини.Початі наприкінці 40- х – початку 50- х рр. інвестиції суттєво підвищили конкурентоспроможність європейського экспорту на зовнішніх ринках. Істотним фактором економічних досягнень Західної Європи став ефективний розподіл зусиль між розвитком традиційних і новітніх технологій. Завдяки Планубуло досягнуто наступне:

- ВВПуЄвропіпідвищився на 32.8%, від 119 мільярдів в 1947 році до 159 мільярдів в 1951 році. - Промислове виробництво зросло на 40% у порівнянні з довоєнним рівнем; обсяг сільськогосподарської продукції - на 11%. - До 1953 року обсяг європейської торгівлі підвищився на 40%.

План Маршалла досягся своєї мети підвищити продуктивність, стимулювати економічний ріст і сприяти розвитку торгівлі. Він підвищив рівень життя й зміцнив економічні, соціальні й політичні структури країн-учасниць. Він зміцнив політичну стабільність у регіоні й зробив великий внесок в обмеження поширення комунізму

Допомога за планом Маршалла офіційно припинилася 31 грудня 1951 року. Однак план Маршалла і його принципи самодопомоги заклали основи для  продовження допомоги іноземним  державам, що є ключовим елементом зовнішньої політики США. План Маршалла створив нову атмосферу співробітництва, взаємодопомоги й підтримки у відносинах між Західною Європою й Сполученими Штатами. Він дозволив створити сильний і міцний союз НАТО. Завдяки цим результатам він вважається найуспішнішою ініціативою зовнішньої політики в історії США.


129.Як позначилася  реалізація  плану Доджа –  макартура на відбудові господарської  Японій.Програму, аналогічну плану Маршала, було розроблено для Японії Дж. Доджем — радником командувача окупаційними військами генерала Д. Макартура.

Ця програма передбачала розробку та реалізацію ряду заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму до лібералізації господарської системи та запуску механізму вільної конкуренції, за які отримала назву «зворотного курсу». З метою реалізації цієї програми були проведені надзвичайно важливі реформи, що забезпечували розвиток підприємницьких структур, необхідних для успішного функціонування ринкового господарства. Серед найголовніших реформ слід, перш за все, згадати розпуск дзайбацу — компаній, які утримували акції вертикальних концернів (холдингів), за рахунок чого відбувалася демонополізація економіки. Акції пущено у вільний продаж; з-під контролю холдингів, таким чином, вийшло багато фірм, на місці «надмонополій» утворилися нові фірми. Завдяки прийнятому в 1947 р. антимонопольному закону отримали правовий захист свобода торговельних угод та доступ до джерел фінансування.

Дуже важливу  роль у повоєнній відбудові японської  економіки мала аграрна реформа (1947—1950 рр.), яка передбачала викуп поміщицьких земель державою і наступний перепродаж їх селянам. В умовах гіперінфляції земельні ділянки (не більше 1 га) дісталися селянам майже задарма. За рекомендацією керуючого Детройтським банком Дж. Доджа в 1950 р. було здійснено радикальну бюджетну реформу, відповідно до якої було запроваджено принципи суворого збалансування статей бюджету та його бездефіцитності, що дозволило зупинити інфляцію та зняти контроль над цінами.

Перетворення  передбачали структурну перебудову економіки. Створюється багатогалузевий комплекс сучасних переробних галузей, які б враховували забезпечення експорту та заміщення імпорту. Було також забезпечено поєднання механізмів ринкового господарства з державною підтримкою приватного нагромадження, виходячи з принципу пріоритетів, які мінялися з розвитком структурної перебудови. Так, якщо в 50-ті роки пріоритет надавався базовим галузям (металургія, хімія, гідроенергетика, суднобудування), то на початку 60-х — автомобільній промисловості, нафтопереробці та нафтохімії, а наприкінці 60-х — електроніці. Структурна перебудова проходить надзвичайно високими темпами: в 1955—1970 рр. норма валового нагромадження наближалася до 35% і була найвищою серед розвинутих країн світу.

Прийнята ще в 1946 р. Конституція Японії передбачала заборону мати країні власну армію, що, практично, позбавляло Японію воєнних видатків у бюджеті, а це надзвичайно позитивно вплинуло на її економіку.

Дуже важливим фактором «японського дива» є  запровадження в країні сучасних методів управління та організації праці: колективні форми стимулювання та відповідальності, систему довготривалого та довічного найму, просування по службі «за старшинством» та ін.

130.Визн особливості та закономірності господарського розвитку США у 40 -80 рр ХХст.

У 40-50 рр. реалізувалися дві економічні програми - «Справедливий курс трумена» та програма Д. Ейзенхауера.

Значний вплив  на економічний розвиток країни мала війна з Кореєю (1950-1953 рр.). Фінансові  вклади в промислове виробництво  зросли на 30 млрд. дол. , в ядерну енергетику – на 5 млрд.дол. Обсяги випуску промислової продукції зросли на 37%, а виробництво військової техніки – у середньому в 5 разів.

60-ті роки  ознаменовані у світовому господарстві  активними урбанізаційними процесами  і розвитком науково-технічного прогресу. Швидкий хід відбудови господарства, інтеграція Європи зумовили різке зростання ВНП (у цілому 3,2 %) та його ролі у світовому господарстві (приріст ВНП у Франції становив 4,9 %, Німеччині-8,6 %, Японії-8,2 %. Зростає конценрація та інтенсифікація виробництва . Важливою складовою економічної політики цього періоду була реалізація програми «нових рубежів» президента Дж. Кенеді. Доосновних її складовихпотрібно віднести: стабілізацію цін; стимулювання темпів економічного зростання та підтримку ринкової рівноваги;

регулювання бюджетно-кредитної сфери;збільшення заробітної плати (3 1 до 1,75 дол. за годину);утримання безробіття на рівні 4 %;заплановане зростання ВНП не менше 5 % на рік.У 1962-1964 рр. у  США відбулася чергова циклічна криза.Структурні диспропорції призвели до нової циклічної кризи, що розпочалася 1969 року.Після переходу до влади президента Р.Ніксона, влітку 1971 року, починається реалізація чотириступеневої «нової економічної програми». Щорічне зростання інфляційнихпроцесів привело до часткової заміни кейнсіанської концепції консервативним варіантом «Рейганоміка» державного регулювання економіки.

Заходи уряду  сприяли структурній перебудові економіки та обновленню основного  капіталу. Позначалося стійке зростання  платоспроможного попиту. Відбулася стабілізація кредитно-грошової системи за рахунок низького рівня долара порівняно з іншими валютами.

131.Визначіть особливості розвитку Великобританіїу 40-80р. Великобританія розвивалася до кін 70-х р, але перебувла у складному становищі. З одного боку швидко розвивалися гігантські тмонополії в передових галузях вир-ва, які диктували умови на ринку та здійснювали серйозний вплив на внут та зовн політику урядових кіл країни. З іншого- збільшувався державний сектор економіки, що охоплював в основному старі традиційні галузі господарства, його продукція не біла достатньо конкурентно спроможною, тому що повільно прилаштовувалася до новин НТП.

79р. уряд  консерваторів  очолила М. Тетчер, яка запропонувала  нову радикальну економічну програму, яка в історію ввійшла під назвами «Неоконсерватизм» або «Тетчеризм». Ідеологічною основою програми були такі елементи: 1) сприяння вільному підприємництву, 2) розвиток особистої ініціативи, 3) проповідування крайнього індивідуалізму, 4) повернення сусп-ва до («Вікторіанських цінностей»).

«Неоконсерватизм» або «Теччеризм» підтвердив, що капіталдістична  система є гнучкою, здатною пристосовуватися до змін соц-економ умов, модернізовуватися.

132.Особливості розвитку Франції 40-90 роки1944 р. Перехідний уряд Ш.деГолля розпочав відбудову французького господарства на основі розвитку державного монополістичного капіталізму. З цією метою розпочалася широкомасштабна націоналізація. Було проведено націоналізацію гірничодобувної, газової, авіаційної енергетики, банків, страхових компаній, ощадних кас тощо. Розширювалися права прфспілок в управлінні виробництвом. На підприємствах,де кількість працюючих становила 50 осіб, створювалися так звані «комітети підприємств».З 1958 реалізовується економічна програма ш. де Голля. Вона передбачала:

1.  здійснення лінії індустріального імперативу

2.  перетворення НТП у виробничу силу

3.  структурну перебудову промисловості на користь новітніх галузей

4.  розвиток державно-монополістичного капіталізму

5.  відміну державного екон. планування

133.Господ.розвиток  Німеччини у 40-80.Реформац.політика  Ерхарда.Повоєнна відбудова  німецького господарства здійснювалася  на основі участі в плані Маршалла та реалізації екон. програми Людвіга  Ерхарда.

Так за перші  роки реалізації плану Німеччина  отримала від США > 2 млрд. доларів.

Програма Л. Ерхарда  грунтувалася їдея створення соціального  ринкового гшосподарства. У соціальній ринковій економіці рушійною силою  суспільного благополуччя й потяг  людини до покращення умов власного життя.Ерхард вважав, що ринкова економіка функціонує в вийняткових умовах свободи. Основними рушійними силами у відродженні країни він визначав вільну приватну ініціативу і конкуренцію у поєднанні з активною роллю держави в госп.житті. Одним із найважл. елементів соц.ринкового госп.вважався дрібний та середній бізнес.рехсмарок та впровадження дойчмарок.Господарська  реформа одночасно поєднувала грошову  реформу та реформу цін.Ств.твердої  власної валюти розпочалося із відміни  дії. Характерною рисою  госп.Нім.є збереження майже 2 млн.дрібних та середніх підприємств.

136.Повоєнне неокейсіанство А.Хансен. П.Семуельсон.

1.Е.Хансен у  праці «Економ цикли і нац.  дохід» формує  динамічну теорію  економ.циклічності. Було розроблено 4 моделі економ.циклів: малі цикли(2-3р.), великі(6-13р), будівельні(17-18р), вікові(50і більш.).Він вивів повну формулу сукупного ефективного попиту.Ця формула відображає суттєві зміни, які відбул.в макроеконом.системах у повоєнний період у зв язку з формуванням змішаних економ.систем.

2.П.Самуельсон  склав підручник «економікс».Цінність та унікальність цієї книги – втілення у собі кращих досягнень різних напрямів світ.економ.думки сучасності.Він зазначає, що після 1с.в.полтекономія з одного боку далеко просунулась у розв.економ ситуації, але з іншого-не виробила розвиненої макроеконом.моделі.

3.Дж.робінсон  очолида ліве кейнсіанство.Наукові  праці- «Нариси з тнорії зайнятості  », «економ теорія недосконалої  конкуренції», та ін.Важливою складовою  теорією є вчення про технічний  прогрес.розгляд.3 типи тех.прог :нейтральний,  капіталзберігальний та капіталовмісткий.також вивела умови «золотого віку», тобто ідеальні умови економ.розвитку, які викладені у праці «нагромадження капіталу».

137. Повоєнний неолібералізмХаєк. В.Ойкен

Ф.Хайєку працях «Конституція свободи», «Право, законодавствоісвобода»він обгрунтовує концепцію спонтанного ринку. Ринок Хайєком інтерпретується як інформаційний механізм, що формує систему знань про економіку.ринок поширює знання через ціни зміниу попиту і пропозиції, рекламу.На його думку ринок здатний сам розподіляти ресурси, які раніше не були відомі на ділі.

В.Ойкен у  праці «Основи нац.економіки» доводить природне існування двох типів економіки: мінової та централізовано керованої.Він  також вирізнив 2 типи економ.устрою:1)природно-зростаючий-який утв. у процесі історичного розвитку без усвідомлення рішення;2)законодавчо встановлений-який утв. у результаті вкл. їхніх принципів до господарського законодавства.

138. Основні напрямки інституціоналізму  Веблен, Коммонс.

Технократичний інституалізм –Т. Веблен. саме він вперше досконоло обгрунтовує суспільство соціального партнерства. він підкреслює зростаючу роль інжинерно-технічної інтелигенції. зявляється «технократія» в економіці. Юридичний інституалізм–дж. Коммонс. Упраці«Правові основи капіталізму» обміннівідносини вінінтерпретує як правові. Основною економічною категорією є юридичне поняття угоди. Угода включає: наявність конфлікту, наявність взаємодії, розвязання.

139. Основні напрямки інституціоналізмуМітчел. Емпіріостатичний –О. Мітчел. Упраці«Лекції протипи екон. теорії» він поєднує економію із психологією та соціологією. Обгрунтовує необхідність державного регулювання економії через прогнозоване рекомендоване планування.

Мітчелсприяв формуванню новоїекономічноїнауки –економетриси. Індустріально-технологічний– Дж. Гелбрейт. У праці «Нова індустріальна держава» він обгрунтовує ідеї постійної трансформації 7політичної системи, ідеї про зміну влади ринку рішеннями менеджерів.

144.Визначіть загальні особливості  розвитку господарства країн  світу в 40-90 рр. ХХ ст.У повоєнний  період у результаті соціально-економічних  перетворень у провідних країнах  світового господарства сформувався  принципово новий тип економічних  взаємовідносин основних соціальних прошарків  суспільства. Суспільство соціального  партнерства має такці осн. Риси 1масове виробництво споживчих товарів, значна частина яких доступна всім прошаркам населення, у тому числі і через систему довгострокового криту.2 подолання антагонізму між працею та капіталом через володіння акціями корпорацій 3 забезпечення та розвиток приватної власності як основного економічного інституту 4 наявність конкуренції та механізмів ринкового ціно утворення разом з існуванням антимонопольного законодавства 5 збереження переважно державного регулювання економіки та соціальної сфери 6  інституційне забезпечування рівності економічних прав  та стартових можливостей 7 реалізація соціальних програм з метою досягнення соціальної згоди та захисту «слабких гуп».

145. Кейнсінізм. Загальний економічний аналіз Дж. Кейнса з'явився слідством вперше тоді проведеного, такого, що став тепер уже звичним, ділення науки на мікро- і макроекономіку. Про нетривіальність нового підходу свідчить хоч би той факт, що багато помилок економістів докейнсианской епохи виникали з їх спроб дати мікроекономічні відповіді на макроекономічні питання. Наприклад, на основі теорії ціни пояснювати рівень зайнятості. велика система, що складається з малих підсистем - фірм, домашніх господарств - в цілому є вже не просто великою фірмою або великим домашнім господарством, а щось якісне інше. Але очевидним це зробив Кейнс. Він показав, що економіка країни в цілому не може бути адекватно описана в термінах простих ринкових відносин. Кейнсу належить відкриття того, що чинники, керівники “великою” економікою, не є просто збільшеними, версією чинників, керівників поведінкою її “малих” частин. Відмінність між макро- і мікросистемами зумовлює різницю в термінах і методах аналізу. Кейнс відмінність від багатьох своїх послідовників не дотримувався нормативного погляду на економічну теорію. Адже саме тенденція розглядати її як керівництво до дії в економічній політиці і додає якийсь негативний відтінок терміну “кейнсианство”. Власна точка зору Кейнса із цього приводу була цілком визначена: “Теоретична економіка не призначена для того, щоб давати поради, негайно застосовні в політиці. Це скоріше метод, чим доктрина, апарат мислення, техніка обдумування, що допомагає тому, хто опанував цим методом, робити коректні висновки”.

146.М. Фрідман – основоположник монетаризму.М. Фрідмен нобелівський лауреатза дослідження в галузі споживання  історії і теорії грошей Монетаризм уведений у сучасну літературу Карлом Брудером у 1968р. Монетаристи вважають, що осн причиною ынфляцыъ э надлишок грошовоъ маси . Для лыквыдування інфляції монетаристи пропонують1строго контролювати зростання грошового обігу  2 проводити жорстку грошово кредитну політику застосовуючи правило рівномірного приросту грошової маси 3 проводити стабільну фіксальну політику 4 ліквідувати дефіцит держбюджету для забезпечення бюджетної рівноваги 5застосовувкати методи шокової терапії.

147. Трансформаційні й та глобалізаційні теорії. Глобалізація  – це вільне переміщення капіталу, його повне панування. Панування  капіталу в глобальному масштабі утвердило одну мету – одержання  прибутку, Г. Мюрдаль у своїй праці «Світова економіка . Проблеми і перспективи « обґрунтував та дав практичні рекомендації щодо зміцнення економ зв’язків між розвиненеми країнамита державам. Що розвиваються, з метою згладження конфлікту між ними. Особл. Вплив на теорії трансформації економіки та суспільства мала діяльн П Друк ера Він створив нову науку-менеджмент, теорію організації і розвитку гучного, швидкого, перебудованого, ефективного та динамічного виробничого колективу великої корпорації, в осн. якої лежить не фактор виробництва, а фактор продуктивності.А Тофлер розробив 1  теорію розриву з минулим, теорію третьої хвилі та зрушення влади .Белл розробив теорію індустріально-технологічного суспільства  основною проблемою індустріального суспільства є підпорядкування економ.функцій політичному порядку.

148.У чому полягають проблеми господарського розвитку України  у період повоєнної відбудови? Основні зусилля вперіод повоєнноївідбудови та економ ічного розвитку були зосереджені на паливно-енергетичній, металургійній та машинобудівній галузях, транспорті. У роки першої повоєнної п’ятирічки відроджувалися металургія .У повоєнні роки Прикарпаття перетворилося у визначений індустріальний центр. До кінця1950 р промисловий потенціал було відроджено . Укра стала провідною індустріальною країною Європи: 1 виплавка чавуну була найбільшою 2 видобуток вугілля дорівнював Німеччині Частка промисл виробн України в СРСР переважала Урал  НЕГАТИВНЕ в с/г та фінансово-грошовій сист. 14.01 1947р радянським урядом була прийнята постанова «грошова реформа. Старі гроші протягом одного тижня обмінювали на нові 10:1. С\Гне могло наростити продукції із-за відсутності техніки дост к-сті робочої сили, виснаженість людей після війни.

151. Становище  госпдарства України 80-90р ХХ ст.

У 70 – 80 рр. Україна була індустріаліно розвиненою республікою. Структура питомої ваги окремих галузей промисловості мала такий вигляд: електроенергетика становила 3,2 %, паливна промисловість – 5,7 %, чорна металургія – 11 %, машинобудування та металообробка – 30,7 %, легка промисловість – 18,6. Провідна роль належала галузям важкої промисловості, легка промисловість, що виробляла товари широкого народного вжитку, займала четверте місце. Проте з виробництва сталі та чавуну на душу населення Україна займала одне з перших місць у світі. Суттєвим фактором розвитку всього промислового комплексу вважалася енергетика з перевагою енергії, що виробляли теплоелектростанції

Україна задовольняла свої потреби у вугіллі на 80 %, у газі – на 20 – 25 %, у нафті  – на 10 – 12 %. Дефіцит палива ліквідовувався за рахунок поставок з інших республік. У нафтогазовому комплексі республіки були введені в дію 26 нафтових і газових родовищ. За обсягом виробництва чавуну і сталі Україна поступалася тільки Японії, США та Росії. До металургійного комплексу входило 270 підприємств, у тому числі – 16 металургійних, 15 коксохімічних, 8 трубних, 3 феросплавних, 15 заводів кольорової металургії, 21 гірничорудне підприємство. Серцевиною індустріального комплексу України було машинобудування. На його частку припадало близько третини всієї промислової продукції.

Хімічна індустрія  республіки включала 20 підгалузей. З 1961 до 1985 року виробничі фонди виросли  майже в 7 разів, валовий випуск продукції  в 11 разів. Галузь розвивалася екстенсивним шляхом.

Харчова промисловість  України включала 20 підгалузей і 70 виробництв. У 1966 – 1980 рр. було введено в експлуатацію 116 нових та реконструйовано 620 старих підприємств (11 цукрозаводів, 32 м’ясокомбінати, Полоцький маслоекстраційний, Нижньогірський консервний заводи, Дніпропетровська та Тростянецька кондитерські фабрики).

152. Основні тенденції розвитку України на сучасному етапі. На даному етап розвитку у промисловому комплексі  України відбуваються якісні зміни, що формують осн на довгострокову перспективу. Промисловість поступово нарощує обсяги виробництва . 1 Реформування валютно-фінансової сист.  2.формування податкової системи, яка забезпечує інтереси держави. 3 докорінні зміни економ  та галузевої структури господарств з орієнтацією на потреби ринку .Але тенденції не набулще стійкого характеру.

153. Радянська  економічна думка Чаянов Кондратьєв. О.Чаянов у своїх працях запропонував оригінальний варіант  організаційного плану селянького плану  селянського господарства. У праці  «До питання про некапіталістичних  систем господарства» він спробував «метамерію» економ систем, де робить висновок про можливість співіснування 5-ти економ систем через ринок і ціни.

М.Кондратьєв розробив концепцію змішаних форм впливу на економіку з боку держави, торговельно -підприємницьких  структур, місцевих органів влади , окремих селянських господарств. Він висунув вимоги ринкової перевірки методів державної політики, ідею тісного зв’язку та рівноваги аграрного  та індустріального секторів економіки.